Бупивакаин-Гриндекс р-р д/ин. 50 мг амп. 10 мл №5

діюча речовина: bupivacaine;

1 мл розчину містить бупівакаїну гідрохлориду 5 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид; 0,1 М розчин кислоти хлористоводневої / 0,1 М розчин натрію гідроксиду до рН 4,0-6,5; вода для ін’єкцій до 1 мл.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Засоби для місцевої анестезії. Аміди.

Код АТХ N01В В01.

• Інфільтраційна анестезія, якщо необхідно досягти звичайної тривалості ефекту, наприклад, для усунення післяопераційного болю;
• тривала провідникова анестезія або епідуральна анестезія, якщо протипоказане додавання адреналіну або небажане застосування сильнодіючих міорелаксантів; анестезія в акушерстві.

• Підвищена чутливість до будь-яких складових препарату або до місцевих анестетиків групи амідів;
• внутрішньовенна регіонарна анестезія (блокада Бієра), тому що випадкове проникнення бупівакаїну в кровоносне русло може спричинити розвиток гострих системних токсичних реакцій;
• епідуральна анестезія у пацієнтів з вираженою артеріальною гіпотензією, наприклад, у випадку кардіогенного або гіповолемічного шоку;
• парацервікальна блокада у період пологів;
• пацієнтам з підвищеним внутрішньочеревним тиском.

Епідуральна анестезія незалежно від застосовуваного місцевого анестетика має свої протипоказання, які включають: захворювання нервової системи в активній стадії (менінгіт, поліомієліт, внутрішньочерепний крововилив, підгостра комбінована дегенерація спинного мозку внаслідок перніціозної анемії та пухлин головного та спинного мозку); туберкульоз хребта; гнійна інфекція шкіри в місці або поруч із ділянкою проведення люмбальної пункції; порушеннях згортання крові або при проходженні курсу лікування антикоагулянтами.

При призначенні пацієнту певної дози препарату, лікар повинен оцінити його фізичний стан.

Препарат повинен вводитися лише лікарем з досвідом проведення реґіонарної анестезії або під його наглядом. Слід застосовувати найменші дози, що дозволяють досягти достатнього ступеня анестезії.

Важливо дотримуватися особливої обережності, включаючи ретельну аспірацію, для запобігання випадковим внутрішньосудинним ін’єкціям. При епідуральній анестезії слід ввести тестову дозу 3-5 мл Бупівакаїну Гріндекс з адреналіном, оскільки внутрішьосудинна ін’єкція адреналіну швидко призводить до прискорення частоти серцебиття. Протягом 5 хв після введення тестової дози слід підтримувати вербальний контакт з пацієнтом та проводити періодичні перевірки частоти серцебиття. Крім того, необхідно повести аспірацію перед введенням загальної дози, яку слід вводити повільно, зі швидкістю 25-50 мг/хв., поетапно, підтримуючи постійний контакт з пацієнтом. При виникненні симптомів інтоксикації введення препарату слід негайно припинити.

Дозування слід коригувати залежно від ступеня блокади та загального стану пацієнта.

Рекомендовані дози:

Вид блокади	Концент-рація, мг/мл	Кількість, мл	Доза, мг
Інфільтраційна анестезія	5,0	5-30	25-150
Епідуральна блокада (кесаревий розтин)	5,0	15-30	75-150
Міжреберна блокада	5,0	2-3 (на один нерв до загальної кількості 10 нервів)	10-15
Блокада великих нервів (епідуральна, сакральна та анестезія плечового сплетіння)	5,0	15-30	75-150
Акушерська анестезія (епідуральна та каудальна анестезія при піхвових пологах або вакуум-екстракції)	5,0	6-10	30-50*

*наведені дози є початковими, введення яких за потреби можна повторювати кожні дві-три години.

У випадку застосування комбінації з опіоїдними засобами дозу бупівакаїну слід знизити.

Протягом періоду інфузії слід вести регулярні спостереження за артеріальним тиском, частотою серцебиття та можливими симптомами інтоксикації у пацієнта. За наявності ознак токсичного ефекту інфузію слід негайно припинити.

Максимальні рекомендовані дози.

Максимальна рекомендована доза, що застосовується протягом одного й того ж випадку, розраховується за нормою 2 мг/кг маси тіла, для дорослих максимальна доза становить 150 мг протягом 4 годин.

Бупівакаїн Гріндекс по 5 мг/мл: 30 мл (150 мг бупівакаїну гідрохлориду).

Максимальна рекомендована доза на добу становить 400 мг. Загальну дозу слід коригувати залежно від віку пацієнта, статури та інших значущих обставин.

Небажані ефекти, спричинені бупівакаїном, схожі з такими, що спостерігалися при застосуванні інших місцевих анестетиків тривалої дії та можуть важко відрізнятися від фізіологічних ефектів блокади нервів (наприклад, зниження артеріального тиску, брадикардія), явищ, спричинених безпосередньо голковою пункцією (наприклад, ушкодження нервів), явищ, непрямою причиною яких стала голкова пункція (наприклад, епідуральний абсцес).

Побічні реакції найчастіше виникають унаслідок високої концентрації бупівакаїну у сироватці крові в результаті передозування, випадкового внутрішньосудинного введення або порушення метаболізму.

Нижче наведені небажані явища, про які повідомлялося.

Нервова система: парестезія, запаморочення, головний біль, збудження, неспокій, депресія, сонливість, відчуття страху, сплутаність свідомості, істерія, ністагм, невропатія, ушкодження периферичних нервів, арахноїдит, парез та параплегія, параліч, оборотна повна втрата функції ствола головного мозку, транзиторне ішемічне порушення мозкового кровообігу.

Скелетно-м´язова система: слабкість та млявість м’язів, біль у спині, біль у місці ін’єкції, некроз тканин.

Шлунково-кишковий тракт: уповільнення евакуації вмісту шлунка, блювання.

Серцево-судинна система: артеріальна гіпо- та гіпертензія, вентрикулярна тахі- або брадикардія, серцеві аритмії, кардиогенний шок, зупинка серця.

Кровоносна та кровотворна системи: інгібування агрегації тромбоцитів.

Дихальні шляхи: пригнічення дихання, зупинка дихання.

Очі: двоїння в очах.

Метаболізм: гіпоглікемія.

Печінка: збільшення рівня печінкових ферментів.

Сечостатева система: затримка сечі, нетримання сечі.

Загальні: симптоми токсичності з боку ЦНС (судоми, парестезія в області роту, оніміння язика, гіперакузія, порушення зору, втрата свідомості, оглушення, шум у вухах, тремор, легке запаморочення, дизартрія), нудота, алергічні реакції, в найтяжчих випадках - анафілактичні шок.

Симптоми: системні токсичні реакції, головним чином, виявляються у ЦНС та в серцево-судинній системі. Найбільш часто симптоми передозування можуть бути спричинені високою концентрацією місцевого анестетика в крові при випадковому внутрішньосудинному введенні, передозуванням або при особливо швидкій абсорбції з сильною циркуляцією крові. Симптоми з боку ЦНС схожі для всіх місцевих анестетиків групи амідів, а симптоми з боку серцево-судинної системи більшою мірою залежать від властивостей лікарського засобу, який був введений.

Випадкові внутрішньо судинні ін’єкції місцевих анестетиків можуть спричинити негайні (від кількох секунд до кількох хвилин) системні токсичні реакції. У випадку передозування системна токсичність проявляється пізніше (через 15-60 хв після ін’єкції) через повільніше збільшення концентрації місцевого анестетика в крові.

Центральна нервова система.

Токсичний вплив препарату на ЦНС виявляється поступовим розвитком симптомів із збільшенням тяжкості симптомів та реакцій. Перші симптоми – це легке запаморочення, оніміння навколо рота й оніміння язику, гіперакузія, загострення слуху, шум у вухах і погіршення зору. Більш серйозніші порушення проявляються у вигляді артикуляції, судомних рухів або тремору, які з’являються перед генералізованими судомами. Ці ознаки не слід змішувати з невротичною поведінкою. Надалі можуть статися втрата свідомості та великий епілептичний напад, які можуть тривати від декількох секунд до декількох хвилин. Після судом швидко настає гіпоксія та гіперкапнія через посилену роботу м’язів та недостатній газообмін в легенях. У тяжких випадках можливе апное. Ацидоз посилюють токсичні ефекти місцевих анестетиків.

Зменшення ступеня токсичної реакції залежить від швидкості виділення лікарського засобу з ЦНС, а також від його метаболізму. Це відбувається швидко, за виключенням випадків, коли були введені дуже великі кількості лікарського засобу.

Серцево-судинна система.

Токсичні реакції з боку серцево-судинної системи можна спостерігати тільки у тяжких випадках передозування лікарського засобу. Цим ефектам зазвичай передують ознаки токсичності з боку ЦНС, які, однак, можуть маскуватися загальною анестезією або глибокою седацією, що досягається такими препаратами як бензодіазепіни або барбітурати. Як наслідок високих системних концентрацій місцевих анестетиків можуть розвинутися зниження артеріально тиску, брадикардія, аритмія та навіть зупинка серця. Серцево-судинні токсичні ефекти часто пов’язані з пригніченням системи провідності серця та міокарду, що призводять до зменшення серцевого викиду, гіпотензії, AV блокад, брадикардії та іноді – вентрикулярним аритміям, включаючи вентрикулярну тахікардію, вентрикулярну фібриляцію та зупинку серця. Цим станам часто передують ознаки тяжкої токсичності з боку ЦНС, наприклад у формі конвульсій, проте в рідких випадках зупинка серця наставала без попередніх ефектів з боку ЦНС. Після дуже швидкої внутрішньовенної ін’єкції в коронарних сосудах може досягатися така висока концентрація бупівакаїну в крові, що вплив на систему кровообігу настає самостійно або до виникнення ефектів з боку ЦНС. Враховуючи цей механізм, пригнічення міокарду може розвинутися навіть як перший симптом інтоксикації.

Лікування

При виникненні ознак гострої системної токсичності застосування місцевих анастетиків слід негайно припинити.

Має бути підтримання належної вентиляції легень, оксигенації та кровообігу. Завжди слід давати кисень та, за потреби, проводити штучну вентиляцію легенів (ШВЛ). Якщо судоми не припиняються спонтанно через 15-20 секунд, пацієнту слід ввести внутрішньовенно 1-3 мг/кг тіопентону натрію, щоб покращити вентиляцію легенів, або ввести внутрішньовенно 0,1 мг/кг діазепаму (цей засіб діє значно повільніше). Тривалі судоми загрожують диханню пацієнта та оксигенації. Ін’єкція міорелаксантів (наприклад, суксаметонію 1 мг/кг) створює більш сприятливі умови для забезпечення вентиляції легенів та оксигенації, проте потребує досвіду проведення трахеальної інкубації та ШВЛ.

Якщо спостерігають небезпечне пригнічення серцево-судинної системи (артеріальна гіпотензія, брадикардія), внутрішньовенно вводять 5-10 мг ефедрину і, у разі потреби, повторюють введення через 2-3 хв. У разі зупинки кровообігу негайно починають кардіопульмонарну реанімацію.

Важливо підтримувати належну оксигенацію дихання та кровообіг одночасно з корекцією ацидозу.

При передозуванні бупівакаїну гемодіаліз неефективний.

При зупинці серця можуть знадобитися тривалі реанімаційні заходи.

Доказів несприятливого впливу на перебіг вагітності немає, але не слід застосовувати препарат на ранніх стадіях вагітності, крім випадків, коли вважається, що користь перевищуватиме ризики.

Поява небажаних ефектів у плода, зумовлених місцевою анестезією, таких як брадикардія плода, найбільш явно спостерігалась при проведенні парацервікальної блок-анестезії. Таки ефекти можуть бути зумовлені високими концентраціями анестетика, що досягає плода (див. розділ «Особливості застосування»).

Перед введенням розчину бупівакаїну повідомте лікаря, що Ви годуєте дитину груддю.

Немає доказів, що бупівакаїн впливає на лактацію. Виділяється у грудне молоко у незначних кількостях. Вважається, що ризик несприятливої дії на грудну дитину практично відсутній.

Діти

У дітей Бупівакаїн Гріндекс при таких показаннях не застосовується.

Особливості застосування

Перед початком лікування необхідно провести пробу на індивідуальну чутливість.

Блокада нервів повинна проводитися тільки під контролем досвідченого фахівця в обладнаній операційній. Слід встановити внутрішньовенні катетери ще до початку введення місцевого анестетика при проведенні великих блокад. Незалежно від типу місцевого анестетика може розвинутися артеріальна гіпотензія та брадикардія. Артеріальна гіпотензія погано переноситься пацієнтами з коронарними та цереброваскулярними захворюваннями.

З обережністю бупівакаїн призначають при дефіциті холін естерази, нирковій недостатності, пацієнтам похилого віку (старше 65 років), загальному важкому стані, зниженні печінкового кровотоку (наприклад, при хронічній серцевій недостатності, захворюваннях печінки) та необхідності проведення парацервікальної анестезії, запальних захворюваннях або при інфікуванні місця ін’єкції.

Великі блокади перифіричних нервів можуть потребувати застосування великих об’ємів місцевого анестетика на сильно васкуляризованих ділянках, часто поблизу великих судин. У таких випадках існує підвищений ризик ускладнення внутрішньосудинної ін’єкції та/або системної абсорбції, що може призвести до високих концентрацій у плазмі. При застосуванні високих доз бупівакаїн при випадковому внутрішньо судинному введенні може спричинити гострі токсичні ефекти з боку центральної нервової та серцево-судинної системи (вентрикулярна аритмія, вентрикулярна фібриляція, раптовий серцево-судинний колапс та смерть).

Існують повідомлення по зупинку серця при застосуванні бупівакаїну для епідуральної анестезії або блокади периферичних нервів. У деяких випадках реанімація була ускладнена або неможлива, незважаючи на адекватну терапію.

Деякі методики реґіонарної анестезії можуть бути пов’язані з тяжкими побічними реакціями, як зазначено нижче:

• епідуральна анестезія може спричинити пригнічення серцево-судинної функції, особливо у випадках супутньої гіповолемії. Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату у пацієнтів з порушенням серцево-судинної функції;
• в поодиноких випадках ретробульбарні ін’єкції можуть досягти черепного субарахноїдального простору та спричинити, наприклад, тимчасову сліпоту, серцево-судинну недостатність, апное та судоми. Ці симптоми слід негайно лікувати;
• ретро- та навколобульбарні ін’єкції місцевих анестетиків можуть становити певний ризик розвитку стійкої дисфункції очних м’язів.

Основними причинами є травматичне ураження нервів та/або місцеві токсичні ефекти введеного місцевого анестетика на м’язи та нерви. З цієї причини слід обирати найнижчу ефективну дозу. Випадкові інтраваскулярні введення в області шиї та голови можуть викликати церебральні симптоми навіть у низьких дозах.

Слід дотримуватися обережності при наявності у пацієнтів АV блокади ІІ та ІІІ ступеня, оскільки місцеві анестетики можуть знизити провідність міокарда. Пацієнти похилого віку, пацієнти з тяжким порушенням функції нирок або пацієнти з тяжкими захворюваннями печінки, або пацієнти у поганому загальному стані також потребують особливої уваги. У таких випадках пацієнти мають бути попереджені про підвищений ризик анестезії для того, щоб вони проінформували лікаря про всі свої захворювання.

Пацієнти, яких лікують антиаритмічними лікарськими засобами ІІІ класу (наприклад, аміодароном), мають перебувати під ретельним наглядом. Слід враховувати необхідність ЕКГ моніторингу, оскільки кардіологічні ефекти бупівакаїну на антиаритмічні лікарські засоби ІІІ класу можуть бути адитивними. У пацієнтів з гіповолемією введення бупівакаїну можливе тільки після корекції гіповолемії.

Епідуральна анестезія може спричинити виникнення паралічу межреберних м’язів та погіршенню дихання у пацієнтів з плевральним випотом. У хворих з септицемією збільшується ризик розвитку інтраспінальних абсцесів, особливо у післяопераційному періоді.

Епідуральна анестезія може призвести до зниження артеріального тиску та брадикардії. Цей ризик можна зменшити шляхом внутрішньовенного введення кристалоїдного або колоїдного розчину. Зниження артеріального тиску слід коригувати негайно, наприклад, шляхом внутрішньовенного введення ефедрину 5-10 мг, яке за потреби повторюють. Дітям ефедрин вводять у дозі, що відповідає віку та масі тіла.

Парацервікальна блокада іноді може спричиняти брадикардію/тахікардію у плода, тобто слід ретельно стежити за серцевим ритмом плоду.

У постреєстраційному періоді повідомлялося про випадки хондролізу у пацієнтів, які отримували внутрішньо суглобові інфузії місцевих анестетиків після хірургічних втручань. У більшості випадків, про які повідомлялося, хондроліз вражав плечовий суглоб. З огляду на множинні етіологічні фактори та суперечливість наукової літератури стосовно механізму дії, причинно-наслідковий зв'язок не був встановлений.

Тривалі внутрішньосуглобові інфузії не є схваленими показаннями для препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Залежно від дози та способу застосування бупівакаїн може справляти тимчасовий ефект на рухи та координацію.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лікарські засоби, наприклад, інші засоби місцевої анестезії і антиаритмічні засоби, можуть вплинути на дію та розрахунок правильної дози розчину бупівакаїну, а також підвищити ризик адитивної токсичної дії. При одночасному застосуванні з барбітуратами можливе зменшення концентрації бупівакаїну в крові.

Застосування з інгібіторами МАО (прокарбазин, селегелін) підвищує ризик надмірного зниження артеріального тиску. Місцеві анестетики підсилюють ефект лікарських засобів з пригнічувальною дією до ЦНС, а також підвищують ризик розвитку кровотеч у разі одночасного призначення антикоагулянтів. При обробці місця ін’єкції бупівакаїну дезінфікуючими розчинами, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді болючості та набряку. Поєднання із загальною інгаляційною анестезією галотаном збільшує ризик розвитку кардіотоксичності бупівакаїну. Бупівакаїн підсилює і подовжує ефект міорелаксуючих лікарських засобів, проявляє антагонізм із антиміастенічними лікарськими засобами щодо дії на скелетну мускулатуру, особливо при використанні у високих дозах, що потребує додаткової корекції лікування міастенії. Інгібітори холінестерази знижують метаболізм місцевоанестезуючих лікарських засобів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка Бупівакаїн є місцевим анестетиком амідного типу тривалої дії. Анестезуючий ефект настає швидко (протягом 5-10 хв). Оборотньо блокує проведення імпульсів по нервовому волокну за рахунок впливу на натрієві канали, виявляє гіпотензивну дію, уповільнює частоту серцевих скорочень. Побічні ефекти також можуть спостерігатися на збуджувальних мембранах мозку та міокарда. Настання і тривалість місцевої анестезії залежить від місця введення лікарського засобу.

Найбільш значимою властивістю бупівакаїну є довга тривалість його ефекту. Різниця між тривалістю ефекту бупівакаїну в комбінації з адреналіном та без нього є відносно невеликою.

Бупівакаїн особливо придатний для проведення тривалої епідуральної блокади. Нижчі концентрації менше впливають на волокна рухових нервів та меншу тривалість ефекту, а також можуть бути придатними для тривалого знеболення (наприклад, під час пологів або в післяопераційному періоді).

Фармакокінетика. Концентрація бупівакаїну в плазмі залежить від дози, способу введення і кількості кровоносних судин у місці ін’єкції. 

Міжреберні блокади призводять до найвищих концентрацій у плазмі (4 мг/л після введення дози 400 мг) через швидку абсорбцію, тоді як підшкірні ін’єкції в ділянку живота призводять до найнижчих концентрацій у плазмі. У дітей швидка абсорбція та високі концентрації у плазмі спостерігаються при каудальній блокаді (приблизно 1,0-1,5 мл/л після введення дози 3 мг/кг).

Після епідурального введення час досягнення максимальної концентрації в крові (tmax) складає 20-21 хв. Період напіввиведення бупівакаїну після загального і двофазного всмоктування з епідурального простору складає відповідно 7 хв і 6 год. Повільна фаза всмоктування є чинником, який обмежує швидкість виведення бупівакаїну.

Загальний кліренс із плазми після ін’єкції складає 580 мл/хв, об’єм розподілу – 73 л, період напіввиведення – 2,7 год, коефіцієнт печінкової екстракції – 0,4. Кліренс бупівакаїну відбувається за рахунок метаболізму в печінці і залежить від печінкового кровообігу й активності печінкових ферментів.

Період напіввиведення у новонароджених до 8 год довше, ніж у дорослих. У дітей старше 3 місяців період напіввиведення є таким же, як у дорослих.

Зв’язування з білками плазми становить 96 %, зв’язування відбувається переважно з α1-гликопротеїном. Після значного хірургічного втручання рівень цього білка може підвищитися та дати більшу загальну плазмову концентрацію бупівакаїну. Проте концентрація незв’язаного бупівакаїну залишається незмінною. Це пояснює добру переносимість плазмових концентрацій, які перевищують токсичні рівні.

Бупівакаїн метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання до 4-гідроксибупівакаїну і шляхом N-деалкілування до 2,6-піпеколоксилідину (РРХ), медіатором обох процесів є цитохром Р450 ЗА4. Таким чином, кліренс залежить від печінкової перфузії та активності метаболізуючого ферменту.

Виводиться, головним чином, нирками, тільки 5–6 % бупівакаїну виводиться в незміненому вигляді з сечею.

Бупівакаїн проникає крізь плацентарний бар’єр. Зв’язування з білками плазми в організмі плода нижче, ніж в організмі матері, концентрація незв’язаної фракції в організмі плода і матері однакова. Виділяється у молоко матері.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Несумісність

Алкалізація може спричинити осад, оскільки бупівакаїн малорозчинний при рН>6,5.

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °C. Не заморожувати!

Зберігати в недоступному для дітей місці!

Упаковка.

По 10 мл в ампулі з безбарвного скла гідролітичного класу № 1 з лінією або крапкою розлому та двома маркувальними кільцями синього кольору.

По 5 ампул у чарунковій упаковці з плівки полівінілхлоридної без покриття (піддон).

По одній чарунковій упаковці поміщають в пачку з картону.

Категорія відпуску. За рецептом.

Производитель: Гріндекс, АТ, Латвія

Фарм. группа: Средства для местной анестезии. Амиды.

Регистрация: UA/7269/01/01

МНН: Бупівакаїн

Код АТХ:

(N) Средства, действующие на нервную систему

(N01) Анестетики

(N01B) Анестетики, местные

(N01BB) Амиды

(N01BB01) Бупивакаин