Лизиноприл 10 HL КРКА табл. 10 мг + 12,5 мг №60

діючі речовини: лізиноприл, гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить 10 мг лізиноприлу у вигляді лізиноприлу дигідрату та 12,5 мг гідрохлоротіазиду або 20 мг лізиноприлу у вигляді лізиноприлу дигідрату та 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кальцію гідрофосфат дигідрат, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, магнію стеарат;

Лізиноприл 10 НЛ КРКА: заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лізиноприл 10 НЛ КРКА – круглі двоопуклі таблетки персикового кольору, з маркуванням «LH»;

Лізиноприл 20 НЛ КРКА – круглі двоопуклі таблетки білого кольору з насічкою з одного боку, з маркуванням «LH».

Насічка не призначена для поділу таблетки.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту та діуретики. Код АТХ C09В A03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл 10 НЛ КРКА та Лізиноприл 20 НЛ КРКА – це комбіновані препарати з фіксованим дозуванням, які містять лізиноприл, інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) та гідрохлоротіазид, тіазидний діуретик. Обидва компоненти мають доповнюючий механізм дії та додатковий гіпотензивний ефект.

Лізиноприл – це інгібітор пептидил-дипептидази. Він пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), який є каталізатором перетворення ангіотензину I у судинозвужувальний пептид, ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зниження концентрацій ангіотензину II, що веде до зменшення судинозвужувальної активності та секреції альдостерону. Зменшення останньої може призвести до підвищення концентрації калію в сироватці крові. Лізиноприл знижує артеріальний тиск, перш за все, завдяки пригніченню ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Разом з цим лізиноприл є антигіпертензивним засобом навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низьким реніном. АПФ є ідентичним до кінінази II, ферменту, який сприяє розпаду брадикініну. Залишається невизначеним, чи є важливими підвищені рівні брадикініну, сильного судинорозширювального пептиду, у терапевтичних ефектах лізиноприлу.

Гідрохлоротіазид – це діуретичний препарат. Він впливає на механізм реабсорбції електролітів дистальними канальцями нирок і підвищує виведення натрію та хлориду приблизно в еквівалентних кількостях. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою калію та бікарбонату. Механізм гіпотензивного ефекту тіазидів є невідомим. Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний артеріальний тиск.

У комбінації з іншими гіпотензивними препаратами може відбуватися додаткове зниження артеріального тиску.

Фармакокінетика.

Немає ніякої клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії між лізиноприлом та гідрохлоротіазидом. Комбінована таблетка є біоеквівалентною до супутнього прийому окремих компонентів.

Лізиноприл

Абсорбція

Після перорального застосування лізиноприлу максимальна концентрація в сироватці крові виникає приблизно протягом 7 годин. Середня ступінь абсорбції лізиноприлу становить приблизно 25 % зі значущою відносною варіабельністю (6-60 %).

Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу.

Розподіл

Лізиноприл не зв’язується з іншими білками сироватки крові.

Дослідження на щурах показали, що лізиноприл погано проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Елімінація

Лізиноприл не зазнає метаболізму, виводиться повністю у незміненому вигляді із сечею. Після багаторазового прийому лізиноприл мав ефективний період напіввиведення 12,6 години. Зниження концентрацій у сироватці має пролонговану кінцеву фазу, яка не впливає на акумуляцію препарату. Ця кінцева фаза, можливо, становить насичене зв’язування з АПФ та не є пропорційно залежною від дози.

Ниркова недостатність

Порушення функції нирок зменшує виведення лізиноприлу нирками, але таке зменшення стає клінічно важливим, тільки коли швидкість клубочкової фільтрації є нижчою 30 мл/хв.

При кліренсі креатиніну 30-80 мл/хв середня площа під кривою «концентрація-час» (AUC) підвищується тільки на 13 %, тоді як при кліренсі креатиніну 5-30 мл/хв AUC зростає у 4-5 разів.

Лізиноприл видаляється при гемодіалізі. Протягом 4 годин гемодіалізу концентрації лізиноприлу у плазмі зменшилися в середньому на 60 %, кліренс на діалізі був між 40 і 55 мл/хв.

Серцева недостатність

Пацієнти з серцевою недостатністю схильні до більшого впливу лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у середньому на 125 %), але на підставі даних про виведення лізиноприлу з сечею з'ясувалося, що має місце знижена приблизно на 16 % абсорбція порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку

Пацієнти літнього віку мають вищі рівні концентрації в крові та вищі значення площі під кривою «концентрація у плазмі-час» (збільшені приблизно на 60 %), ніж молоді пацієнти. Лізиноприл можна вивести за допомогою діалізу.

Гідрохлоротіазид

Абсорбція

Коли рівні гідрохлоротіазиду у плазмі крові спостерігалися щонайменше протягом 24 годин, період напіввиведення з плазми мав діапазон 5,6-14,8 години.

Розподіл

Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр та не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Елімінація

Щонайменше 61 % дози виводиться у незмінному вигляді протягом 24 годин. Після перорального застосування гідрохлоротіазиду форсований діурез розпочинається протягом 2 годин, досягає піку приблизно через 4 години та триває 6-12 годин.

Лізиноприл 10 НЛ КРКА або Лізиноприл 20 НЛ КРКА показані для терапії легкої та помірної артеріальної гіпертензії у пацієнтів, стан яких був стабілізований у результаті застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду окремо у таких самих пропорціях.

• Підвищена чутливість до діючих чи допоміжних речовин, до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), або до будь-якого сульфаніламідного препарату.
• Анурія.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Дитячий вік.
• Гемодинамічно значущий аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією шляхів відтоку.
• Пацієнти з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда, кардіогенний шок.
• Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).
• Тяжка ниркова недостатність або термінальна стадія захворювання (кліренс креатиніну < 30 мг/хв).
• Тяжкі захворювання печінки.
• Загострення подагри.
• Гіперурекемія.
• Одночасне застосування препарату і високопроточних мембран (наприклад AN 69).
• Рівень креатиніну в сироватці крові ≥ 220 ммоль/л.
• Первинний гіперальдостеронізм.
• Гіпокаліємія.
• Період годування груддю.
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування при вагітності або годуванні груддю»).
• Резистентна до терапії гіпокаліємія, рефрактерна гіпонатріємія.
• Одночасне застосування лізиноприлу з препаратами, що містять аліскірен, протипоказано пацієнтам, хворим на цукровий діабет та пацієнтам з ураженням нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Антигіпертензивні засоби

У поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами лікарський засіб може привести до зниження артеріального тиску. Одночасне застосування нітрогліцерину та інших нітратів або інших судинорозширювальних засобів може ще більше зменшити артеріальний тиск.

Поєднання лізиноприлу з аліскіреновмісними препаратами необхідно уникати (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену пов'язана з більш високою частотою побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з застосуванням одного РААС-діючого агента (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»).

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, замінники солі, що містять калій, та інші лікарські засоби, що можуть впливати на рівень калію у сироватці крові

Ефект втрати калію, спричинений тіазидними діуретиками, як правило, послаблюється завдяки калійзберігаючому ефекту лізиноприлу. Прийом добавок із калієм, калійзберігаючих препаратів або солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці крові. Якщо супутній прийом Лізиноприлу 10 НЛ КРКА або Лізиноприлу 20 НЛ КРКА та будь-якого з цих засобів вважається доцільним, їх слід застосовувати обережно та часто контролювати рівень калію в сироватці.

Лікарські засоби, здатні спричиняти шлуночкові аритмії (torsades de pointes)

Через підвищення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному прийомі гідрохлоротіазиду та лікарських засобів, що спричиняють шлункові аритмії, наприклад антиаритмічні лікарські засоби, деякі антидепресанти та інші лікарські засоби, що спричиняють шлункові аритмії, їх слід призначати з обережністю.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотики/анестетики

Одночасне застосування деяких анестезуючих медичних засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження артеріального тиску.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту

Тривале застосування нестероїдних протизапальних лікарських засобів (селективні інгібітори циклооксигенази-2, ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу) та неселективні НПЗП) може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ і тіазидних діуретиків. Крім цього, нестероїдні протизапальні препарати та інгібітори АПФ дають адитивний ефект на збільшення рівня калію в сироватці крові та можуть призвести до погіршення функції нирок. Такі ефекти, як правило, є зворотними. Рідко може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з уже порушеною функцією нирок (пацієнти літнього віку або зневоднені).

Препарати золота

Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, що може бути дуже тяжкою) після ін’єкції препаратів золота (наприклад, натрію ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ.

Симпатоміметичні препарати

Симпатоміметичні препарати можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Тіазиди можуть знижувати артеріальну чутливість до норадреналіну, але недостатнього для того щоб виключити ефект лікарського засобу, що збільшує артеріальний тиск.

Пероральні протидіабетичні засоби

Одночасне застосування тіазидних діуретиків та протидіабетичних лікарських засобів може підвищити ефект зниження глюкози у крові з ризиком гіпоглікемії. Цей симптом частіше виникав протягом перших тижнів комбінованого лікування та у хворих із нирковою недостатністю. Може виникнути необхідність у коригуванні дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів пацієнтам із цукровим діабетом. Тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Літій

Літій, як правило, не слід призначати разом із діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретичні препарати та інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію та спричиняють високий ризик появи токсичності літію. Комбінація лізиноприлу та гідрохлоротіазиду з літієм не рекомендується, якщо їх сумісне застосування необхідне, слід проводити ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або послаблювальні засоби

Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду можуть посилювати лікарські засоби, що впливають на рівень калію та гіпокаліємію (наприклад, інші калійуретичні діуретики, послаблюючі засоби, амфотеріцин, карбеноксолон, похідні саліцилової кислоти).

Гіпокаліємія може розвинутися під час використання стероїдів або адренокортикотропного гормону (АКТГ).

Солі кальцію

Застосування тіазидних діуретиків може призвести до підвищення кальцію у сироватці крові. Якщо необхідне сумісне застосування добавок кальцію або вітаміну D, слід проводити ретельний моніторинг рівня кальцію та при необхідності коригувати дозу.

Серцеві глікозиди

Гіпокаліємія може збільшувати чутливість або реакцію серця на токсичні ефекти, зумовлені препаратами наперстянки (у тому числі підвищення збудливості шлуночків).

Холестірамін та холестипол

Абсорбція гідрохлоротіазиду знижуться холестираміном або холестиполом. Тому сульфонамідні діуретики необхідно приймати за 1 годину до або через 4-6 годин після прийому лікарського засобу.

Недеполяризуючі міорелаксанти

Тіазиди можуть підвищити чутливість до недополяризуючих міорелаксантів (наприклад, до тубокурарину).

Триметоприм

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та тіазидів разом з триметоприлом збільшує ризик виникнення гіперкаліємії.

Соталол

Викликана тіазидами гіпокаліємія може підвищувати ризик розвитку спричиненої соталолом аритмії.

Алопуринол

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з алопуринолом може збільшити ризик порушення функцій нирок та спричинити лейкопенію.

Циклоспорин При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину посилюється ризик порушення функцій нирок та гіперкаліємії. Одночасне лікування з циклоспорином може посилювати ризик гіперурикемії та ускладнення подагричного типу. Ловастатин

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та ловастатину підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Цитотоксичні препарати (цитостатики, імуносупресори, прокаїнамід)

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть послаблювати ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату) і потенціювати їх мієлосупресивний ефект (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші супутні препарати

Супутнє застосування разом із тканинними активаторами плазміногену може підвищити ризик ангіоневротичного набряку.

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть підвищувати ризик розвитку побічних реакцій, спричинених амантадином.

Алкоголь, барбітурати, анестетики можуть посилювати ортостатичну гіпотензію.

Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден)

Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу збільшується.

Саліцилати

При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати токсичний вплив саліцилатів на центральну нервову систему.

Метилдопа

Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Карбамазепін

З огляду на ризик виникнення симптоматичної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби

У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амантадин.

Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Особливості застосування

Гіпотензія та електролітний/рідинний дисбаланс

Як і при застосуванні інших гіпотензивних препаратів, у деяких пацієнтів може виникнути симптоматична гіпотензія. Вона рідко виникає у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією, але ймовірніша у пацієнтів із рідинним дисбалансом або електролітним дисбалансом, наприклад дегідратацією, гіпонатріємією, гіпохлоремічним алкалозом, гіпомагнеземією або гіпокаліємією, що можуть бути спричинені терапією діуретиками, застосуванням дієти з обмеженням солі, проведенням діалізу, інтеркурентною діареєю або блюванням. У таких пацієнтів необхідно через відповідні інтервали періодично проводити аналіз рівня електролітів у крові.

Слід приділяти особливу увагу при застосуванні препаратів пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення і при необхідності внутрішньовенно ввести фізіологічний розчин. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату. Після нормалізації артеріального тиску внаслідок збільшення об’єму крові можливе відновлення терапії з меншим дозуванням або застосовування відповідних окремих компонентів препарату.

Лізиноприл може призвести до додаткового зниження системного артеріального тиску у пацієнтів із серцевою недостатністю та нормальним або низьким артеріальним тиском. Цей ефект є передбачуваним і, як правило, не є причиною припинення лікування. Необхідно зменшити дозу або припинити лікування лізиноприлом/гідрохлоротіазидом у разі виникнення симптоматичної гіпотензії.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і всі судинорозширювальні засоби, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту необхідно застосовувати обережно при лікуванні пацієнтів з обструкцією шляху відтоку лівого шлуночка, такими як аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія.

Подвійна блокада ренін-ангиотензін-альдостеронової системи (РААС).

Існують докази того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену збільшує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II та аліскірену таким чином протипоказана (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка»).

Якщо застосування подвійної блокади вважається абсолютно необхідним, це має відбуватися тільки під наглядом фахівця та за умови частого ретельного моніторингу функції нирок, електролітів та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Порушення функції нирок

Тіазиди не можна застосовувати як діуретики пацієнтам із порушенням функції нирок. Тіазиди є неефективними при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Лізиноприл 10 НЛ КРКА або Лізиноприл 20 НЛ КРКА не слід приймати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 80 мл/хв), поки результати титрування окремих компонентів не вкажуть на можливість застосування доз, що містяться у комбінованій таблетці.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензію без очевидних ознак вже існуючої хвороби нирок розвивається зазвичай незначне та тимчасове збільшення сечовини крові і рівня креатиніну в сироватці, якщо лізиноприл приймати паралельно з діуретиками. Якщо це виникає під час терапії Лізиноприлом 10 НЛ КРКА або Лізиноприлом 20 НЛ КРКА, слід припинити комбінований прийом. Можливе відновлення терапії при меншому дозуванні або застосування відповідних окремих компонентів препарату.

У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії однієї нирки під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалося збільшення рівня сечовини крові і креатиніну в сироватці, що зазвичай було зворотним після припинення терапії.

Під час застосування інших діуретиків

Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні перед початком терапії Лізиноприлом 10 НЛ КРКА або Лізиноприлом 20 НЛ КРКА. Якщо це неможливо, лікування необхідно розпочинати із застосування лише лізиноприлу в дозі 5 мг.

Пацієнти з трансплантацією нирок

Немає досвіду застосування препарату для пацієнтів з трансплантованою ниркою. Лікування лізиноприлом у цьому випадку не рекомендовано.

Захворювання печінки

Тіазиди слід обережно застосовувати пацієнтам із порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки при незначних відхиленнях рідинного та електролітного балансу може виникнути печінкова кома. Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу та (іноді) до летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявлений. Пацієнтам, у яких під час прийому лізиноприлу/гідрохлоротіазиду розвинулась жовтяниця або спостерігалися значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити прийом препарату та надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агаранулоцитоз

Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз минають при припиненні прийому інгібіторів АПФ.

У пацієнтів з колагенозом судин, які отримують терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або мають поєднання цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких із таких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприлу слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а пацієнту слід порекомендувати повідомляти про ознаки інфекцій.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Терапія тіазидами може вплинути на переносимість глюкози. Може виникнути потреба в коригуванні дози антидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які отримували оральні дози протидіабетичних засобів або інсуліну, рівень глюкози у плазмі крові необхідно контролювати, починаючи з першого місяця лікування інгібіторами АПФ. Приховане захворювання на цукровий діабет може проявлятися під час терапії тіазидом.

Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію з сечею і спричинити тимчасове та незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Помітна гіперкальціємія може бути доказом прихованого гіперпаратиреозу. Перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози слід припинити прийом тіазидів.

Збільшення рівня холестерину та тригліцериду може бути пов’язане з терапією тіазидними діуретиками.

Терапія тіазидами може спричинити гіперурикемію та/або подагру у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може збільшити рівень сечової кислоти в сечі і таким чином зменшити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Електролітний дисбаланс

Для кожного пацієнта необхідно періодично, з відповідними інтервалами перевіряти рівні електролітів сироватки крові.

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть призвести до накопичення рідини та електролітного дисбалансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками затримки рідини або електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, млявість, сонливість, болі у м’язах або судоми, м’язова втома, гіпотонія, олігурія, тахікардія та розлади шлунково-кишкового тракту (нудота та блювання). Гіпонатріємія при надмірному розведенні може виникати у пацієнтів, схильних до набряків при спекотній погоді. Дефіцит хлоридів найчастіше помірно виражений і не вимагає додаткового лікування. Тіазиди підвищують виведення іонів магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Тіазиди можуть зменшити екскрецію кальцію та можуть підвищити рівень кальцію у плазмі крові. Зазначена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування препарату слід припинити перед проведенням дослідження функції паращитовидної залози.

Гіперкаліємія

При лікуванні інгібіторами АПФ, включаючи Лізиноприл КРКА, може підвищитися рівень калію в сироватці крові (гіперкаліємія). Ризик гіперкаліємії збільшується при наявності таких факторів: ниркова недостатність, неконтрольований цукровий діабет, супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків, калієвих добавок або сольових замінників, у яких міститься калій, супутнє застосування препаратів, що збільшують рівень калію у сироватці крові (наприклад гепарину). При необхідності проведення такого паралельного лікування слід регулярно визначати рівень калію у сироватці крові.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет

Для пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які приймали перорально антидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк

У пацієнтів, яких лікували інгібітором ангіотензинперетворювального ферменту, включаючи лізиноприл, рідко виникав ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. У такому випадку застосування Лізиноприлу 10 НЛ КРКА або Лізиноприлу 20 НЛ КРКА необхідно негайно припинити і встановити ретельний нагляд до повного зникнення симптомів перед тим, як виписати пацієнта. У випадках набряку обличчя та губ стан може поліпшитися без лікування, але застосування антигістамінів може бути корисним для полегшення симптомів.

Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. У випадках набряку язика, голосової щілини або гортані, який може спричинити обструкцію дихальних шляхів, необхідне негайне застосування невідкладної терапії (яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або заходи щодо забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів).

Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас.

Пацієнти з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку, не пов'язаного з застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ.

У пацієнтів, які приймають тіазиди, реакції підвищеної чутливості можуть виникати з наявністю або з відсутністю в анамнезі алергії або бронхіальної астми. При застосуванні тіазидів повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації з отрутою перетинчастокрилих

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації з отрутою перетинчастокрилих (наприклад, до осиної або бджолиної отрути), рідко спостерігались анафілактоїдні реакції, що становили загрозу для життя. Цим реакціям запобігали шляхом тимчасового припинення застосування інгібіторів АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

Застосування Лізиноприлу 10 НЛ КРКА або Лізиноприлу 20 НЛ КРКА не показано пацієнтам, яким потрібен діаліз внаслідок ниркової недостатності. Часто у пацієнтів, яким проводився діаліз з використанням мембран із високою проникністю (наприклад AN 69) і супутнім лікуванням інгібіторами АПФ, спостерігалися анафілактоїдні реакції. Для таких пацієнтів необхідно розглядати можливість застосування інших типів діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних засобів.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про кашель. Цей кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, має розглядатися як частина диференційованого діагностування кашлю.

Хірургічне втручання/анестезія

У пацієнтів після хірургічних операції та у тих, які отримують гіпотензивні засоби під час анестезії, лізиноприл може блокувати формування ангіотензину II внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. При виникненні гіпотензії, що вважається наслідком цього механізму, можна застосувати лікування шляхом підвищення об’єму циркулюючої крові.

Літій

Комбінація інгібіторів АПФ та літію не рекомендується.

Антидопінговий контроль

На тлі застосування гідрохлоротіазиду можливі хибно-позитивні результати антидопінгового тесту.

Застосування пацієнтам літнього віку

Лізиноприл є однаково ефективним серед пацієнтів літнього віку (від 65 років) та серед молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Монотерапія лізиноприлом була такою ж ефективною для зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Під час клінічних досліджень вік не впливав на переносимість лізиноприлу.

У ході клінічних досліджень ефективність і переносимість лізиноприлу та гідрохлоротіазиду, які вводилися паралельно, були подібними як у пацієнтів літнього віку, так і у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Вагітність

Не слід розпочинати прийом інгібіторів АПФ у період вагітності. Поки продовження терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативну антигіпертензивну терапію, що включає препарати, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. Якщо вагітність настала, лікування інгібіторами АПФ має бути негайно припинене і, якщо це можливо, слід розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Лабораторні дослідження.

Лізиноприл 10 НЛ КРКА або Лізиноприл 20 НЛ КРКА може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові. Лікування слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз. Лікарський засіб може підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Лізиноприл 10 НЛ КРКА або Лізиноприл 20 НЛ КРКА  може несприятливо вплинути на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, пов’язані з підвищеним ризиком травматизму, особливо на початку лікування, при зміні дозування та при поєднанні прийому препарату з алкоголем, тому треба в індивідуальному порядку визначити таку дозу і режим прийому препарату, які не загрожують безпеці хворого при зазначених видах діяльності.

При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід пам’ятати про можливе виникнення запаморочення або підвищенної втомлюваності.

Есенціальна гіпертензія

Звичайна доза Лізиноприл 10 НЛ КРКА або Лізиноприл 20 НЛ КРКА становить 1 таблетку, яка приймається 1 раз на добу. Лізиноприл 10 НЛ КРКА або Лізиноприл 20 НЛ КРКА слід приймати приблизно в однаковий час кожного дня. Якщо бажаного терапевтичного ефекту неможливо досягти при цьому дозуванні протягом 2-4 тижнів, дозу можна збільшити до 2 таблеток Лізиноприлу 10 НЛ КРКА у випадку прийому препарату Лізиноприл 10 НЛ КРКА або 2 таблеток Лізиноприлу 20 НЛ КРКА у випадку прийому препарату Лізиноприлу 20 НЛ КРКА, які приймаються 1 раз на добу.

Пацієнти, які приймають діуретики

Симптоматична гіпотензія може виникати після початку прийому Лізиноприлу 10 НЛ КРКА або Лізиноприлу 20 НЛ КРКА; це імовірніше у пацієнтів із дегідратацією та/або порушеним сольовим балансом у результаті попереднього прийому діуретиків. Прийом діуретика слід припинити за 2-3 дні до початку терапії Лізиноприлом 10 НЛ КРКА або Лізиноприлом 20 НЛ КРКА. Якщо це неможливо, лікування необхідно розпочинати тільки з лізиноприлу в дозі 5 мг. Для цього слід застосовувати інший препарат лізиноприлу з можливістю даного дозування.

Максимальна добова доза лізиноприлу становить 80 мг.

Коригування дози при порушенні функції нирок

Тіазиди не можна застосовувати як діуретики пацієнтам з порушенням функції нирок та є неефективними при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Пацієнтам із кліренсом креатиніну >30 та <80 мл/хв можна застосовувати Лізиноприл 10 НЛ КРКА або Лізиноприл 20 НЛ КРКА, але тільки після титрування окремих компонентів. Рекомендована доза лізиноприлу при монотерапії порушення функції нирок є 5-10 мг.

Застосування пацієнтами літнього віку

Пацієнтам літнього віку не потрібно жодного коригування дози.

У ході клінічних досліджень ефективність і переносимість лізиноприлу та гідрохлоротіазиду, які вводили паралельно, були подібними як у пацієнтів літнього віку, так і у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Лізиноприл при застосуванні добової дози 20-80 мг є однаково ефективним серед пацієнтів літнього віку (від 65 років) та серед молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Монотерапія лізиноприлом була такою ж ефективною для зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Під час клінічних досліджень вік не впливав на переносимість лізиноприлу.

Діти

Препарат не застосовувати у педіатричній практиці.

• Дуже часто (³1/10).
• Часто (³1/100 - <1/10).
• Нечасто (³1/1000 - <1/100).
• Рідко (³1/10000 - <1/1000).
• Дуже рідко (<1/10000), частота невідома.

У межах кожної групи за частотою побічні реакції представлені у порядку зменшення тяжкості.

Найчастішими зафіксованими побічними реакціями були кашель, запаморочення, артеріальна гіпотензія та головний біль, які можуть виникати у 1-10 % пацієнтів.

Лізиноприл

	Часто	Нечасто	Рідко	Дуже рідко	Частота невідома
З боку системи крові та лімфатичної системи			Зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту	Пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання
З боку ендокринної системи			Синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНАДГ)
З боку метаболізму та травлення				Гіпоглікемія
Психічні порушення		Зміни настрою, симптоми депресії	Сплутаність свідомості		Галюцинації
З боку нервової системи	Запаморочення, головний біль, втрата свідомості	Парестезія, вертиго, порушення смаку, порушення сну, зміни настрою, симптоми депресії	Порушення нюху
З боку серцево-судинної системи	Ортостатичні ефекти (включаючи ортостатичну гіпотензію)	Інфаркт міокарда або інсульт, що можуть бути вторинними відносно надмірної гіпотензії у пацієнтів високого ризику, відчуття серцебиття, тахікардія, синдром Рейно	Відчуття серцебиття, дискомфорт у груднині, порушення мозкового кровообігу		Припливи
З боку дихальної системи, грудної клітки та органів середостіння	Кашель, біль у грудях	Риніт, задишка		Бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія, інфекція верхніх дихальних шляхів
З боку шлунково-кишкового тракту	Діарея, блювання	Нудота, абдомінальний біль та порушення травлення	Сухість у роті	Панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику
З боку гепато-біліарної системи*		Підвищення рівнів печінкових ферментів та білірубіну		Гепатит гепатоцелюлярний або холестатичний, жовтяниця та печінкова недостатність
З боку шкіри та підшкірних тканин**	Висипання, свербіж		Підвищена чутливість/ ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, кропив’янка, алопеція, псоріаз, пропастниця, гіперемія шкіри	Підвищена пітливість, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, шкірна лімфоцитома
З боку нирок та сечовивідних шляхів	Порушення функції нирок		Уремія, гостра ниркова недостатність, протеїнурія	Олігурія/анурія
З боку статевої системи та молочних залоз		Імпотенція	Гінекомастія
Загальні порушення та порушення введення		Втома, астенія
За результатами досліджень		Збільшення сечовини в крові, підвищення креатиніну сироватки, гіперкаліємія, підвищення активності ферментів печінки, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, підвищення білірубіну в сироватці крові	Гіпонатріємія

* Дуже рідко були повідомлення, що у деяких хворих така небажана реакція як гепатит прогресувала до печінкової недостатності. Пацієнти, які одержують комбінацію лізиноприлу і гідрохлоротіазиду та у яких розвивається жовтяниця або є ознаки підвищення печінкових ферментів, повинні припинити застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду та продовжити перебування під медичним наглядом.

** Повідомлялося про комплекс симптомів, що може включати одну або декілька з наступних ознак: гарячку, васкуліт, міалгію, артралгію/артрити, позитивний результат аналізу на антинуклеарний фактор (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілію і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізацію або інші шкірні прояви.

Гідрохлоротіазид (частота невідома)

Інфекції та інвазії	Сіалоденіт
Імунна система	Підвищена чутливість, включаючи анафілактичну реакцію
З боку системи крові та лімфатичної системи	Лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення діяльності кісткового мозку
З боку метаболізму та травлення	Анорексія, гіперклікемія, глюкозурія, гіперурикемія, яка може спричинити подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, дисбаланс електролітів (включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію, гіпохлоремічний алкалоз та гіпомагнемію, гіперкальціємію), зниження глюкозотолерантності, що може спричинити прояв прихованого цукрового діабету, гіпохлоремічний алкалоз, що може спричиняти печінкову енцефалопатію або печінкову кому, підвищення холестеролу та тригліцеридів, подагра
Психічні порушення	Неспокій, депресія, розлади сну
З боку нервової системи	Втрата апетиту, парестезія, запаморочення
З боку органів зору	Ксантопсія, тимчасове затуманення зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома
З боку органів слуху	Вертиго
З боку серцево-судинної системи	Постуральна гіпотензія, некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт)
З боку дихальної системи, грудної клітки та органів середостіння	Дихальна недостатність (включаючи пневмоніт та набряк легенів)
З боку шлунково-кишкового тракту	Подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит
З боку гепатобіліарної системи	Жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця)
З боку шкіри та підшкірних тканин	Реакції фоточутливості, висипання, шкірні вовчакоподібні реакції, реактивація шкірного вовчака, кропив'янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз
З боку скелетно-м’язової системи і сполучної тканини	Спазми м’язів, м’язова слабкість
З боку нирок та сечовивідних шляхів	Порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит
Загальні порушення та порушення введення	Гарячка, слабкість

Кількість даних про передозування препарату у людей обмежена.

Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, судинну недостатність, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, підвищене серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння та кашель.

Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. У випадках виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат застосовували нещодавно, слід прийняти міри з виведення лізиноприлу з організму (наприклад, викликати блювання, промивання шлунка, застосування абсорбентів та сульфату натрію). Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу. Використання кардіостимулятора показане при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Додатковими симптомами передозування гідрохлоротіазидом є надмірний діурез, порушення свідомості (включаючи кому), конвульсії, парези, серцеві аритмії та ниркова недостатність.

Брадикардію або надмірні вагальні реакції слід лікувати шляхом введення атропіну. Гіпокаліємія може призводити до спазмів м’язів та/або загострення аритмії, пов’язаної з одночасним застосуванням препаратів дигіталісу.

Вагітність

Інгібітори АПФ

Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується у І триместрі вагітності (див. розділ «Особливості застосування»). Застосування інгібіторів АПФ протипоказано у ІІ та ІІІ триместрах вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Наявні дані щодо ризику тератогенного ефекту при впливі інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не були остаточними; проте не можна виключити невелике збільшення даного ризику.

Поки продовження терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативну антигіпертензивну терапію, що включає препарати, які мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. Якщо вагітність настала, лікування інгібіторами АПФ має бути негайно припинене і, якщо це можливо, слід ропочати альтернативну терапію.

Застосування інгібіторів АПФ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності, як відомо, спричиняє фетотоксичні ефекти у людини (зниження функції нирок, олігогідроамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо у ІІІ триместрі вагітності застосовувалися інгібітори АПФ, рекомендується ультразвуковий моніторинг функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ, повинні бути під ретельним наглядом у зв’язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Гідрохлоротізид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. Даних отриманих під час дослідження на тваринах недостатньо.

Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. Фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду дає можливість стверджувати, що застосування цього препарату у період ІІ та ІІІ триместрів вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію і спричиняти виникнення фетальних та неонатальних реакцій, таких як жовтяниця, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенія.

Гідрохлоротіазид не можна застосовувати для лікування набряків, артеріальної гіпертензії чи прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення об'єму плазми та погіршує матково-плацентарне кровопостачання.

Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування ессенціальної гіпертензії у вагітних, окрім випадків, коли неможливе застосування альтернативних препаратів.

Період годування груддю

Інгібітори АПФ

Оскільки немає жодної інформації про застосування Лізиноприлу 10 НЛ КРКА або Лізиноприлу 20 НЛ КРКА протягом періоду годування груддю, прийом цих препаратів протипоказано. Протягом цього періоду перевага надається альтернативним препаратам із кращим встановленим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених та недоношених немовлят.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид у невеликій кількості екскретується в грудне молоко. Великі дози тіазидів можуть спричиняти діурез, що може призводити до зменшення кількості грудного молока.

Застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду протягом періоду годування груддю протипоказано. Якщо протягом періоду годування груддю неможливе альтернативне лікування, дози лізиноприлу/гідрохлоротіазиду необхідно призначати якомога нижчими.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 14 таблеток у блістері, по 1, 2 або 4 блістери у картонній коробці;

по 10 таблеток у блістері, по 2, 3 або 6 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Производитель: КРКА Фарма (Хорватія)

Фарм. группа: Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (ИАПФ) и диуретики.

Регистрация: UA/12685/01/01

МНН: Гідрохлоротіазид, Лізиноприл

Код АТХ:

(C) Лекарственные средства для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы

(C09) Препараты, влияющие на ренин-ангиотензивную систему

(C09B) Ингибиторы АПФ, комбинации

(C09BA) Ингибиторы АПФ и диуретики

(C09BA03) Лизиноприл и диуретики