Омеалокс капс. гастрорезист. 20 мг фл. №28

діюча речовина: 1 капсула містить омепразолу 20 мг;

допоміжні речовини: цукрові гранули (сахароза, крохмаль кукурудзяний, вода очищена), лактоза безводна, гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, натрію лаурилсульфат, динатрію фосфату додекагідрат, триетилцитрат, тальк, метакрилатного сополімеру дисперсія, заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171), желатин.

Лікарська форма

Капсули гастрорезистентні тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули зі світло-коричнювато-жовтого кольору основною частиною та світло-коричневого кольору кришкою; у капсулах містяться майже білого або світло-жовтувато-коричневого кольору сферичні гранули (пелети).

Фармакотерапевтична група

Інгібітори протонної помпи.

Код АТХ A02B C01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Омепразол – рацемічна суміш двох енантіомерів – зменшує секрецію кислоти у шлунку завдяки високоспецифічному механізму спрямованої дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи у парієтальних клітинах. При застосуванні препарату один раз на добу він діє швидко і забезпечує контроль кислотності шляхом оборотного інгібування секреції кислоти у шлунку.

Омепразол є слабкою основою. Він концентрується і перетворюється на активну форму у сильнокислому середовищі внутрішньоклітинних компартментів парієтальних клітин, де він інгібує фермент H⁺/K⁺-ATФазу – протонну помпу. Ця дія на кінцевий етап утворення кислоти у шлунку є дозозалежною і забезпечує високоефективне інгібування як базальної, так і стимульованої секреції кислоти, незалежно від подразника.

Фармакодинамічні ефекти

Усі фармакодинамічні ефекти можна пояснити впливом омепразолу на секрецію кислоти.

Вплив на секрецію кислоти у шлунку

Пероральний прийом омепразолу раз на добу забезпечує швидке та ефективне інгібування денної і нічної секреції кислоти у шлунку. Максимальний ефект досягається через 4 дні лікування. Застосування омепразолу у дозі 20 мг пацієнтам з виразкою дванадцятипалої кишки спричиняє середнє зниження внутрішньошлункової кислотності принаймні на 80 % протягом 24 годин, яке підтримується і надалі. При цьому середнє зниження піку виділення кислоти після стимуляції пентагастрином становить приблизно 70 % через 24 години після прийому препарату.

Пероральний прийом омепразолу у дозі 20 мг пацієнтам з виразкою дванадцятипалої кишки дозволяє підтримувати внутрішньошлунковий pH на рівні ≥ 3 в середньому протягом 17 з 24 годин після прийому препарату.

Внаслідок зниження секреції кислоти і внутрішньошлункової кислотності омепразол дозозалежно зменшує/нормалізує експозицію кислоти у стравоході у пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Інгібування секреції кислоти пов’язане з площею під фармакокінетичною кривою (AUC) омепразолу, а не з фактичною концентрацією у плазмі у певний момент часу.

Тахіфілаксія під час лікування омепразолом не спостерігалась.

Вплив на H. pylori

H. pylori асоціюється з розвитком пептичних виразок, включаючи виразки шлунка і дванадцятипалої кишки. H. pylori є основним фактором розвитку гастриту. Разом з кислотою шлункового соку H. pylori є основним чинником розвитку пептичної виразки. H. pylori також є основним фактором виникнення атрофічного гастриту, який асоціюється з підвищеним ризиком раку шлунка.

Ерадикація H. pylori за допомогою омепразолу та антимікробних препаратів характеризується високими показниками виліковування та тривалим періодом ремісії пептичних виразок.

Було проаналізовано різні схеми подвійної терапії і виявлено, що вони є менш ефективними, ніж потрійна терапія. Однак можливість їхнього призначення слід розглядати у випадках, коли відома гіперчутливість не дозволяє застосувати жодну з потрійних комбінацій.

Інші ефекти, пов’язані з інгібуванням секреції кислоти

Повідомлялося про дещо підвищену частоту виникнення залозистих кіст у шлунку під час тривалого лікування. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого інгібування секреції кислоти; вони доброякісні і, очевидно, є зворотними.

Зменшення кислотності шлунка з будь-якої причини, у тому числі зумовлене інгібіторами протонної помпи, призводить до підвищення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, які знижують кислотність, може спричинити невелике підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, зокрема спричинене Salmonella і Campylobacter.

Під час терапії антисекреторними лікарськими засобами сироватковий рівень гастрину зростає у відповідь на зменшення секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлункового вмісту підвищується рівень CgA. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з даними літератури щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA терапію інгібітором протонного насоса необхідно припинити. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися через 5 днів після відміни терапії омепразолом, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після її відміни.

Під час тривалої терапії омепразолом у деяких пацієнтів (серед яких були як діти, так і дорослі) спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells, ECL), яке, можливо, було спричинене підвищенням сироваткових рівнів гастрину. Це спостереження вважається клінічно незначущим.

Застосування дітям

У неконтрольованому дослідженні у дітей (віком від 1 до 16 років) з важким рефлюкс-езофагітом омепразол у дозах від 0,7 до 1,4 мг/кг покращував перебіг езофагіту у 90 % випадків і статистично значущо зменшував симптоми рефлюксу. У простому сліпому дослідженні діти з клінічно встановленим діагнозом «гастроезофагеальна рефлюксна хвороба» отримували 0,5 мг, 1,0 мг або 1,5 мг омепразолу/кг. Після 8 тижнів лікування частота епізодів блювання/регургітації зменшилась на 50 % незалежно від дози.

Ерадикація H. pylori у дітей

За результатами рандомізованого подвійного-сліпого клінічного дослідження (дослідження Héliot) було зроблено висновок, що омепразол у комбінації з двома антибіотиками (амоксицилін і кларитроміцин) є безпечним та ефективним при лікуванні інфекції, спричиненої H. Pylori, у дітей віком від 4 років з гастритом. Показники ерадикації H. pylori були такими: 74,2 % (23/31 пацієнти) при застосуванні комбінації омепразол + амоксицилін + кларитроміцин порівняно з 9,4 % (3/32 пацієнти) при застосуванні комбінації амоксицилін+кларитроміцин. Однак не було отримано жодних доказів будь-яких клінічних переваг стосовно диспепсичних симптомів. Це дослідження не дає жодної інформації про дітей віком до 4 років.

Як і всі препарати, які блокують утворення кислоти, омепразол може зменшувати всмоктування вітаміну B₁₂ (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати під час тривалої терапії у пацієнтів з факторами ризику зниженого засвоювання вітаміну B₁₂ або його дефіцитом в організмі.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Омепразол та омепразол магнію є кислотолабільними, тому їх слід призначати перорально у вигляді гранул з кишковорозчинним покриттям у капсулах або таблетках. Омепразол всмоктується швидко, його максимальні рівні у плазмі спостерігаються приблизно через 1-2 години після прийому. Всмоктування омепразолу відбувається у тонкому кишечнику і зазвичай завершується за 3-6 годин. Одночасне вживання їжі не впливає на біодоступність. Системна доступність (біодоступність) омепразолу після перорального прийому разової дози становить приблизно 40 %. При багатократному прийомі препарату раз на добу біодоступність збільшується до близько 60 %.

Розподіл

Уявний об’єм розподілу у здорових добровольців становить приблизно 0,3 л/кг маси тіла. Ступінь зв’язування омепразолу з білками плазми крові – 97 %.

Метаболізм

Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому P450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфних ізоформ цитохрому CYP2C19, який відповідає за утворення гідроксіомепразолу – основного метаболіту у плазмі крові.

Інша частина метаболізму залежить від ще однієї специфічної ізоформи – цитохрому CYP3A4, який відповідає за утворення омепразолсульфону. Внаслідок високої спорідненості омепразолу до CYP2C19 існує можливість конкурентного інгібування і метаболічних взаємодій з іншими лікарськими засобами, які є субстратами CYP2C19. Однак через низьку спорідненість до CYP3A4 омепразол не здатний інгібувати метаболізм інших субстратів CYP3A4. Крім того, омепразол не інгібує основні ферменти системи CYP.

Приблизно у 3 % представників європеоїдної раси і 15-20 % уродженців Азії спостерігається дефіцит або відсутність функціонального ферменту CYP2C19; таких людей називають особами з повільним метаболізмом. Найімовірніше, метаболізм омепразолу у них каталізує переважно CYP3A4. Після багатократного прийому 20 мг омепразолу раз на добу середній показник AUC в осіб з повільним метаболізмом був у 5-10 разів вищий, ніж в осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (осіб з інтенсивним метаболізмом). Середні пікові концентрації у плазмі також були вищими у 3-5 разів. Ці результати не впливають на дозування омепразолу.

Виведення

Період напіввиведення омепразолу з плазми зазвичай становить менш ніж 1 годину як після однократного, так і після багатократного перорального прийому препарату 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові протягом інтервалу між прийомом двох доз і не має тенденції накопичуватися в організмі при застосуванні 1 раз на добу. Приблизно 80 % дози омепразолу після перорального прийому виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта виводиться з калом, переважно шляхом біліарної секреції.

AUC омепразолу збільшується при багатократному прийомі. Це збільшення є дозозалежним і спричиняє нелінійну залежність «доза-AUC» після багатократного прийому. Ця залежність від часу і дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, що, імовірно, спричинено інгібуванням ферменту CYP2C19 омепразолом і/або його метаболітами (наприклад сульфоном).

Жоден метаболіт омепразолу не чинить впливу на секрецію кислоти у шлунку.

Особливі групи хворих

Порушення функції печінки

Метаболізм омепразолу у пацієнтів з порушенням функції печінки також порушується, що призводить до збільшення AUC. Омепразол не демонструє жодної тенденції до накопичення за прийому раз на добу.

Порушення функції нирок

Фармакокінетичні показники омепразолу, включаючи системну біодоступність і швидкість виведення, у пацієнтів зі зниженою функцією нирок залишаються незмінними.

Пацієнти літнього віку

Швидкість метаболізму омепразолу в осіб літнього віку (75-79 років) дещо знижена.

Діти

Під час лікування дітей віком від 1 року із застосуванням рекомедованих доз було отримано плазмові концентрації препарату, подібні до відповідних концентрацій у дорослих. У дітей віком до 6 місяців кліренс омепразолу знижений через низьку функціональну здатність метаболізувати цей препарат.

Гастрорезистентні капсули ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА показані для:

Застосування дорослим

• Лікування виразок дванадцятипалої кишки
• Профілактика рецидиву виразок дванадцятипалої кишки
• Лікування доброякісних виразок шлунка
• Профілактика рецидиву доброякісних виразок шлунка
• Ерадикація Helicobacter pylori (H. pylori) у комбінації з відповідними антибіотиками при пептичній виразці
• Лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП
• Профілактика виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику
• Лікування рефлюкс-езофагіту
• Довготривала підтримувальна терапія пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ)
• Лікування симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
• Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Застосування дітям

Діти віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг

• Лікування рефлюкс-езофагіту
• Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.

Діти віком від 4 років

• У комбінації з антибіотиками лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. pylori.

Гіперчутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), омепразол не можна застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших діючих речовин

Діючі речовини з РH-залежним всмоктуванням

Знижена кислотна активність шлунку під час лікування омепразолом може спричиняти знижене або підвищене всмоктування діючих речовин, абсорбція яких залежить від рН шлунка.

Нелфінавір, атазанавір

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні цих препаратів з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування з омепразолом (у дозі 40 мг раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40 %, а середню експозицію фармакологічно активного метаболіту М8 – приблизно на 75-90 %. Ця взаємодія може також включати інгібування CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу та атазанавіру не рекомендоване (див. розділ «Особливості застосування»). При одночасному призначенні омепразолу (40 мг раз на добу) і комбінації атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг здоровим добровольцям спостерігалося зниження експозиції атазанавіру на 75 %. Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасний прийом омепразолу (20 мг раз на добу) з комбінацією атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг у здорових добровольців призводив до зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, яка спостерігалась після прийому лише комбінації атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг раз на добу.

Дигоксин

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином призводило до збільшення біодоступності дигоксину на 10 % у здорових осіб. У рідкісних випадках повідомлялося про токсичність дигоксину. Слід з обережністю призначати великі дози омепразолу одночасно з дигоксином у пацієнтів літнього віку. У цьому разі потрібно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Клопідогрель

У перехресному клінічному дослідженні учасникам протягом 5 днів призначали клопідогрель (ударна доза 300 мг з подальшими дозами 75 мг/добу) як монотерапію та у комбінації з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем). При одночасному прийомі клопідогрелю та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелю була знижена на 46 % (день 1) та 42 % (день 5). Середній показник інгібування агрегації тромбоцитів (ІАТ) при одночасному прийомі клопідогрелю та омепразолу зменшувався на 47 % (день 1) і 30 % (день 5). В іншому дослідженні було показано, що прийом клопідогрелю та омепразолу у різний час не запобігає їхній взаємодії, яка, імовірно, зумовлена інгібувальним впливом омепразолу на CYP2C19.

В обсерваційних і клінічних дослідженнях було отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії стосовно основних серцево-судинних патологій. З міркувань безпеки слід уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

Інші діючі речовини

Омепразол статистично значущо знижує всмоктування посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу, тому їхня клінічна ефективність може зменшуватися. Слід уникати одночасного застосування омепразолу з посаконазолом та ерлотинібом.

Ампіцилін: прийом омепразолу призводить до значного та тривалого пригнічення секреції кислоти у шлунку. При одночасному призначенні ампіциліну та омепразолу може погіршуватися абсорбція антибіотика, що призводить до зниження його біодоступності.

Залізо: прийом омепразолу призводить до значного та тривалого пригнічення секреції кислоти у шлунку, що може призводити до зниження абсорбції заліза у шлунково-кишковому тракті.

Карбамазепін: повідомлялося, що після однократного прийому дози карбамазепіну омепразол збільшував період напіввиведення, збільшував площу під кривою «концентрація/час» (AUC) та зменшував кліренс карбамазепіну.

Ціанокобаламін: омепразол може зменшувати абсорбцію вітаміну В₁₂ при його пероральному прийомі.

Циклоспорин: вплив омепразолу на концентрації циклоспорину повністю не встановлений. У контрольованих дослідженнях не було виявлено значущих змін або знижень концентрації циклоспорину у плазмі крові. Були зареєстровані випадки підвищення та зниження рівнів циклоспорину. У зв’язку з цим при одночасному лікуванні пацієнта циклоспорином та омепразолом необхідно контролювати рівень циклоспорину у плазмі крові.

Дисульфірам: одночасне застосування з омепразолом може призвести до підвищення концентрацій дисульфіраму в сироватці крові з такими проявами токсичності дисульфіраму як сплутаність свідомості, дезорієнтація та зміни психічного статусу.

Метотрексат: вважається, що омепразол може пригнічувати активну секрецію метотрексату у нирках, що при одночасному призначенні цих препаратів може призводити до підвищення концентрацій метотрексату.

Метронідазол, амоксицилін: взаємодія з метронідазолом та амоксициліном не встановлена. Ці антибактеріальні препарати використовуються у комбінації з омепразолом для ерадикації Helicobacter pylori.

Взаємодія з безрецептурними препаратами (парацетамол, НПЗП, антациди) не має клінічного значення.

Грейпфрутовий сік – одночасне вживання грейпфрутового соку та омепразолу 20 мг зменшує утворення сульфону омепразолу, опосередковане цитохромом P450 3A4, але не інгібує утворення 5-гідроксіомепразолу, опосередковане цитохромом P450 2C19. Клінічне значення цієї взаємодії не встановлено.

Сік журавлини – сік журавлини при одночасному вживанні з омепразолом спричиняє значуще зниження pH шлункового соку. Регулярне вживання соку журавлини під час лікування інгібіторами протонної помпи може зменшувати їх ефективність. Періодичне вживання соку журавлини, скоріш за все, не матиме клінічного впливу на кислотність шлункового соку, але рекомендується дотримуватися обережності. Наразі невідомо, чи мають такий самий вплив на кислотність шлункового соку харчові добавки з екстрактами з журавлини, але рекомендується дотримуватися обережності.

Абсорбція омепразолу може сповільнюватися при прийомі їжі, тому препарат слід призначати натще.

Діючі речовини, які метаболізуються з участю CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19 – основного ферменту, який бере участь у метаболізмі омепразолу. Таким чином, при його одночасному застосуванні з діючими речовинами, які також метаболізуються CYP2C19, метаболізм цих речовин може погіршуватися, а системна експозиція підвищуватися. Прикладами таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

Цилостазол

У перехресному дослідженні з участю здорових добровольців омепразол у дозі 40 мг збільшував C_max та AUC цилостазолу на 18 % і 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % і 69 % відповідно.

Тиклопедин: тиклопедин пригнічує метаболізм омепразолу в осіб, які були визначені як швидкі метаболізатори цитохрому P450 2C19 (CYP2C19).

Фенітоїн

Протягом перших 2 тижнів після початку лікування омепразолом рекомендовано здійснювати моніторинг плазмових концентрацій фенітоїну, і, якщо при цьому відбулося коригування дози фенітоїну, потрібно продовжувати моніторинг і далі коригувати дозу після закінчення терапії омепразолом.

Невідомі механізми взаємодії

Саквінавір

Одночасне застосування омепразолу з комбінацією саквінавір/ритонавір призводило до максимального підвищення плазмових рівнів саквінавіру приблизно на 70 %, що асоціювалося з доброю переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус

Повідомлялося, що при одночасному застосуванні омепразол спричиняє підвищення сироваткових рівнів такролімусу. При одночасному застосуванні слід ретельно контролювати концентрації такролімусу та функцію нирок (кліренс креатиніну) і за потреби коригувати дозу такролімусу.

Вплив інших діючих речовин на фармакокінетику омепразолу

Інгібітори CYP2C19 і/або CYP3A4

Оскільки метаболізм омепразолу відбувається з участю CYP2C19 і CYP3A4, діючі речовини з відомою здатністю інгібувати CYP2C19 або CYP3A4 (наприклад кларитроміцин і вориконазол) можуть спричиняти підвищення сироваткових рівнів омепразолу, зменшуючи швидкість його метаболізму. Супутнє лікування вориконазолом призводило до збільшення експозиції омепразолу більш ніж удвічі. Оскільки високі дози омепразолу переносяться добре, коригування дози омепразолу загалом не потрібне. Однак слід розглядати можливість коригування дози для пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки і при тривалому лікуванні.

Індуктори CYP2C19 і/або CYP3A4

Діючі речовини з відомою здатністю індукувати CYP2C19 або CYP3A4 або обидва ці ферменти (зокрема рифампіцин і препарати звіробою звичайного) можуть призводити до зниження сироваткових рівнів омепразолу, пришвидшуючи його метаболізм.

Особливості застосування

Якщо виникають будь-які тривожні симптоми (наприклад суттєва ненавмисна втрата ваги, періодичне блювання, дисфагія, блювання кров’ю або мелена) й існує підозрювана або підтверджена виразка шлунка, слід виключити наявність можливого злоякісного новоутворення, оскільки лікування омепразолом може маскувати симптоми і відстрочувати встановлення діагнозу.

Не рекомендовано призначати атазанавір одночасно з інгібіторами протонної помпи (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо лікар вирішить, що комбінації атазанавіру та інгібітора протонної помпи неможливо уникнути, то в такому разі рекомендовано здійснювати ретельний клінічний моніторинг (зокрема вимірювати вірусне навантаження) одночасно з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг та призначенням 100 мг ритонавіру; при цьому доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Як і всі препарати, які блокують утворення кислоти, омепразол може зменшувати всмоктування вітаміну B₁₂ (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати під час тривалої терапії пацієнтів з факторами ризику зниженого всмоктування вітаміну B₁₂ або його дефіцитом в організмі.

Повідомлялося про випадки виникнення тяжкої гіпомагніємії у хворих, які отримують інгібітори протонної помпи (ІПП), таких як омепразол, протягом не менше 3 місяців та у більшості випадків протягом року. Можуть виникати серйозні прояви гіпомагнієміі, такі як підвищена втомлюваність, тетанія, марення, судоми, запаморочення і шлуночкові аритмії, але вони можуть розвиватися підступно і можуть бути непоміченими. У пацієнтів, найбільше постраждали гіпомагніємія корегується після введення магнію та припинення ІПП.

Для пацієнтів, які очікувано будуть на тривалому лікуванні ІПП або які приймають ІПП разом з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), лікар повинен розглянути вимірювання рівня магнію перед початком лікування і періодично під час лікування ІПП.

Інгібітори протонної помпи, особливо якщо використовуються у великих дозах і протягом тривалого часу (> 1 року), можуть помірно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у людей літнього віку у присутності інших відомих факторів ризику. Спостережні дослідження свідчать, що інгібітори протонної помпи можуть збільшити загальний ризик переломів на 10-40 %. Частково це збільшення ризику може бути пов'язано з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком остеопорозу повинні отримувати допомогу відповідно до діючих клінічних рекомендацій та повинні мати адекватне споживання вітаміну D і кальцію.

Використання ІПП може бути пов’язано з підвищенням ризику виникнення асоційованої діареї, сприченоної C. difficile.

Деякі діти з хронічними захворюваннями можуть вимагати тривалого лікування, хоча таке лікування не рекомендоване.

ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА містить сахарозу і лактозу. Пацієнтам з такими рідкісними спадковими порушеннями як непереносимість галактози або фруктози, лактазна недостатність, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність сахарази-ізомальтази не слід приймати цей лікарський засіб.

Лікування інгібіторами протонної помпи може призводити до невеликого підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, зокрема спричинених Salmonella та Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Як і всі препарати, які блокують утворення кислоти, омепразол може зменшувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати під час тривалої терапії пацієнтів з факторами ризику зниженого всмоктування вітаміну В₁₂ або його дефіцитом в організмі.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. Починаючи або закінчуючи лікування омепразолом, слід враховувати можливу взаємодію з лікарськими засобами, які метаболізуються з участю цитохрому CYP2C19. Спостерігається також взаємодія між омепразолом та клопідогрелем (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. З міркувань безпеки слід уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

Як і при будь-якому довгостроковому лікуванні, особливо коли період лікування омепразолом перевищує 1 рік, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом та проводити лабораторне визначення вмісту магнію і кальцію у сироватці крові.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Через підвищення рівня хромограніну А (Chromogranin A, CgA) можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути цього впливу, слід припинити терапію омепразолом щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA.

Дозування для дорослих

Лікування виразок дванадцятипалої кишки

У разі відсутності H. pylori рекомендована доза для пацієнтів з активною виразкою дванадцятипалої кишки становить 1 капсулу ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка загоюється впродовж 2 тижнів. У пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, загоєння зазвичай настає протягом додаткового двотижневого періоду лікування. У пацієнтів з поганою відповіддю захворювання на терапію рекомендована доза становить 2 капсули ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг 1 раз на добу, а загоєння виразки зазвичай досягається протягом 4 тижнів.

Профілактика рецидиву виразок дванадцятипалої кишки

Рекомендована доза для профілактики рецидиву виразки дванадцятипалої кишки у H. pylori-негативних пацієнтів або при неможливості ерадикації H. pylori становить 1 капсулу ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг 1 раз на добу. Деяким пацієнтам може вистачити добової дози 10 мг. Якщо лікування неефективне, дозу можна збільшити до 40 мг.

Лікування доброякісних виразок шлунка

У разі відсутності H. pylori рекомендована доза становить 1 капсулу ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка загоюється впродовж 4 тижнів. У тих пацієнтів, які можуть не повністю вилікуватися після початкового курсу, загоєння зазвичай настає протягом додаткового 4-тижневого періоду лікування. У пацієнтів з поганою відповіддю захворювання на терапію рекомендована доза становить 2 капсули ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг 1 раз на добу, а загоєння виразки зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Профілактика рецидиву доброякісних виразок шлунка

Рекомендована доза для профілактики рецидиву у пацієнтів з поганою відповіддю виразки шлунка на терапію становить 1 капсулу ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг 1 раз на добу. У разі потреби можна збільшити дозу до 2 капсул по 20 мг на добу.

Ерадикація H. pylori при пептичній виразці

Антибіотики для ерадикації H. pylori слід вибирати з урахуванням переносимості препарату кожним окремим пацієнтом і відповідно до загальнодержавних, регіональних та місцевих особливостей структури резистентності та настанов щодо лікування.

• ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг + кларитроміцин 500 мг + амоксицилін 1000 мг, приймати кожен препарат двічі на добу упродовж 1 тижня, або
• ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг + кларитроміцин 250 мг (як варіант – 500 мг) + метронідазол 400 мг (або 500 мг, або тинідазол 500 мг), приймати кожен препарат двічі на добу протягом одного тижня, або
• ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 40 мг раз на добу плюс амоксицилін 500 мг і метронідазол 400 мг (або 500 мг, або тинідазол 500 мг), обидва – по 3 рази на добу, упродовж одного тижня.

Лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП

Рекомендована доза для лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП, становить 1 капсулу ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка загоюється впродовж 4 тижнів. У тих пацієнтів, які можуть не повністю вилікуватися після початкового курсу, загоєння зазвичай настає протягом додаткового 4-тижневого періоду лікування.

Профілактика виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику

Для профілактики виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику (вік понад 60 років, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі, кровотеча з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту в анамнезі), рекомендована доза становить 1 капсулу ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг 1 раз на добу.

Лікування рефлюкс-езофагіту

Рекомендована доза становить 1 капсулу ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг на добу. У більшості пацієнтів загоєння виникає впродовж 4 тижнів. У пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, загоєння зазвичай настає протягом додаткового 4-тижневого періоду лікування.

Довготривала підтримувальна терапія пацієнтів з ГЕРХ

Рекомендована доза для довготривалої підтримувальної терапії пацієнтів з ГЕРХ становить 10 мг омепразолу 1 раз на добу. За потреби можна збільшити дозу до 20-40 мг омепразолу 1 раз на добу.

Лікування симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

Рекомендована доза становить 1 капсулу ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг на добу. Деяким пацієнтам може вистачити добової дози 10 мг, тому слід розглянути можливість індивідуальної корекція дози.

Якщо на протягом 4 тижнів лікування препаратом ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА у дозі 20 мг на добу контролю симптомів не досягнуто, рекомендовано провести додаткове обстеження пацієнта.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона

У пацієнтів із синдромом Золлінгера-Еллісона дозу слід підбирати індивідуально, а тривалість лікування потрібно визначати залежно від клінічних показань. Рекомендована початкова доза – 60 мг омепразолу на добу. Ефективного контролю було досягнуто у всіх пацієнтів з важкою формою захворювання і недостатньою відповіддю на інші варіанти терапії, а в більш ніж 90 % пацієнтів дози утримувались на рівні 20-120 мг омепразолу на добу. Якщо добова доза омепразолу перевищує 80 мг, її слід розподіляти на дві однакові дози і приймати двічі на добу.

Дозування для дітей

Діти віком понад 1 рік і масою ≥ 10 кг

Лікування рефлюкс-езофагіту

Симптоматичне лікування печії та кислотнї відрижки при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі

Рекомендації щодо дозування такі:

Вік	Маса тіла	Дозування
≥ 1 року	10-20 кг	10* мг 1 раз на добу. У разі потреби дозу можна збільшити до 20 мг 1 раз на добу
З масою тіла	> 20 кг	20 мг 1 раз на добу. У разі потреби дозу можна збільшити до 40 мг 1 раз на добу

Рефлюкс-езофагіт: Тривалість лікування – 4-8 тижнів.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастоезофагеальній рефлюксній хворобі: тривалість лікування – 2-4 тижні. Якщо після 2-4 тижнів лікування контролю симптомів не досягнуто, рекомендовано провести додаткове обстеження пацієнта.

Діти віком від 4 років

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. pylori

Вибирати відповідну комбінаційну терапію слід з урахуванням офіційних загальнодержавних, регіональних та місцевих настанов щодо бактеріальної резистентності, тривалості лікування (найчастіше – 7 днів, але іноді до 14 днів) та належного застосування антибактеріальних препаратів.

Лікування проводити під наглядом спеціаліста.

Рекомендації щодо дозування:

Маса тіла	Дозування
15-30 кг	У комбінації з двома антибіотиками: ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 10 мг*, амоксицилін 25 мг/кг маси тіла і кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла; усі препарати приймати одночасно двічі на добу упродовж 1 тижня.
31-40 кг	У комбінації з двома антибіотиками: ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА 20 мг, амоксицилін 750 мг і кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла; усі препарати приймати одночасно двічі на добу упродовж 1 тижня.
> 40 кг	У комбінації з двома антибіотиками: ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА, амоксицилін 1 г і кларитроміцин 500 мг; усі препарати приймати двічі на добу упродовж 1 тижня.

*Застосовувати препарат у відповідному дозуванні.

Особливі групи хворих

Пацієнти з порушенням функції нирок

Коригування дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібне.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Пацієнтам з порушенням функції печінки може бути достатньо добової дози 10-20 мг.

Пацієнти літнього віку (> 65 років)

Коригування дози для пацієнтів літнього віку не потрібне.

Спосіб застосування

Капсули ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА рекомендовано приймати вранці, бажано не під час їди, ковтаючи цілими і запиваючи половиною склянки води. Капсули не можна розжовувати або роздушувати.

Для пацієнтів, які мають труднощі з ковтанням, та дітей, які можуть лише пити або ковтати напіврідку їжу

Пацієнтам можна відкрити капсулу і проковтнути її вміст, запивши половиною склянки води або змішавши зі слабкокислим напоєм, наприклад фруктовим соком чи яблучним пюре або негазованою водою. Пацієнтам слід рекомендувати, щоб вони приймали суміш одразу ж після приготування (або протягом 30 хвилин) і завжди перемішували її безпосередньо перед питтям та ополіскували половиною склянки води.

Як варіант, пацієнти можуть розсмоктувати капсулу і ковтати гранули, запиваючи половиною склянки води. Гранули з кишковорозчинним покриттям не можна розжовувати.

10 мг – при необхідності застосування дози 10 мг використовувати препарат ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА, капсули гастрорезистентні тверді, по 10 мг.

Діти

Препарат призначати дітям віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг за призначенням лікаря для лікування рефлюкс-езофагіту, симптоматичного лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та дітям віком від 4 років для лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої Helicobacter pylori, під контролем лікаря.

Найчастішими побічними ефектами (виникають в 1-10 % пацієнтів) є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм і нудота/блювання.

Нижче зазначені побічні реакції на омепразол, виникнення яких підозрювали або реєстрували під час клінічних досліджень препарату та у постмаркетинговий період. Жодна з реакцій не виявилася дозозалежною. Перелічені нижче побічні реакції наведені відповідно до частоти їхнього виникнення і термінології «система-орган-клас». Категорії за частотою виникнення визначено таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1 000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

Система-орган-клас/частота	Побічна реакція
Розлади з боку крові та лімфатичної системи
Рідко:	Лейкопенія, тромбоцитопенія
Дуже рідко:	Агранулоцитоз, панцитопенія
Розлади з боку імунної системи
Рідко:	Реакції гіперчутливості, зокрема гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/анафілактичний шок
Метаболічні та аліментарні розлади
Рідко:	Гіпонатріємія
Дуже рідко:	Гіпомагніємія, що може спричинити гіпокаліємію; тяжка гіпомагніємія, що може призвести до гіпокальціємії
Розлади з боку психіки
Нечасто:	Безсоння
Рідко:	Психомоторне збудження, сплутаність свідомості, депресія
Дуже рідко:	Агресія, галюцинації
Розлади з боку нервової системи
Часто:	Головний біль
Нечасто:	Запаморочення, парестезія, сонливість
Рідко:	Спотворення смакових відчуттів
Розлади з боку органів зору
Рідко:	Нечіткість зору
Розлади з боку органа слуху та рівноваги
Нечасто:	Вестибулярне запаморочення (вертиго)
Розлади з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння
Рідко:	Бронхоспазм
Розлади з боку шлунково-кишкового тракту
Часто:	Біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання
Рідко:	Сухість у ротовій порожнині, стоматит, шлунково-кишковий кандидоз
Частота невідома	Мікроскопічний коліт
Гепатобіліарні розлади
Нечасто:	Підвищення рівнів печінкових ферментів
Рідко:	Гепатит з жовтяницею або без неї
Дуже рідко:	Печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з захворюванням печінки, яке виникло до початку лікування
Розлади з боку шкіри і підшкірної клітковини
Нечасто:	Дерматит, свербіж, висипання, кропив’янка
Рідко:	Алопеція, фоточутливість
Дуже рідко:	Мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН)
Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини
Нечасто	Переломи стегна, зап'ястя або хребта
Рідко:	Болі у суглобах, болі у м’язах
Дуже рідко:	М’язова слабкість
Розлади з боку нирок та сечовивідного тракту
Рідко:	Інтерстиціальний нефрит
Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз
Дуже рідко:	Гінекомастія
Загальні розлади та реакції у місці введення
Нечасто:	Нездужання, периферичні набряки
Рідко:	Посилена пітливість, підвищення температури тіла

Діти

Безпечність омепразолу оцінювали загалом у 310 дітей віком від 0 до 16 років з кислотозалежними захворюваннями. Отримано обмежені дані щодо довготривалої безпеки застосування препарату у 46 дітей, яким призначали підтримувальну терапію омепразолом під час клінічних досліджень з вивчення тяжкого ерозивного езофагіту тривалістю до 749 днів. Профіль побічних явищ як під час короткотривалого, так і під час довготривалого лікування загалом не відрізнявся від аналогічного профілю у дорослих. Даних щодо впливу омепразолу на ріст і статеве дозрівання за результатами тривалого спостереження немає.

Дані щодо ефектів, зумовлених передозуванням у людини, обмежені. З літературних джерел відомо про випадки прийому доз до 560 мг, а також отримано окремі повідомлення про пероральний прийом разової дози до 2400 мг омепразолу (що у 120 разів перевищує звичайну рекомендовану терапевтичну дозу). Повідомлялося про виникнення нудоти, блювання, запаморочення, болю у животі, діареї та головного болю. У поодиноких випадках також спостерігались апатія, депресія і сплутаність свідомості.

Симптоми, описані у зв’язку з передозуванням омепразолом, були минущими, і жодних повідомлень про якісь серйозні наслідки не було. Швидкість виведення (кінетика першого порядку) не змінювалась зі збільшенням дози. Лікування за потреби має бути симптоматичним.

Результати трьох проспективних епідеміологічних досліджень (дані про понад 1000 результатів вагітності у жінок, які зазнали впливу омепразолу) вказують на відсутність негативного впливу омепразолу на вагітність або на здоров’я плода/новонародженої дитини. Омепразол можна застосовувати у період вагітності, але тільки під наглядом лікаря.

Омепразол проникає у грудне молоко, але його вплив на організм немовляти при застосуванні у терапевтичних дозах є малоймовірним. Тому рішення щодо доцільності застосування омепразолу у період годування груддю слід приймати із врахуванням співвідношення ризик/користь.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Вплив препарату ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами є малоймовірним. Можуть виникати такі побічні реакції на лікарський засіб як запаморочення та розлади зору (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо у пацієнта виникне якась із цих реакцій, йому слід утриматися від керування транспортними засобами або роботи з механізмами.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Придатний до застосовування протягом 3 місяців після першого відкриття флакона; зберігати у щільно закритому флаконі.

Упаковка

По 14 або по 28 капсул у скляному флаконі з захисною кришкою; по 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Производитель: АТ «Санека Фармасьютікалз» для "ТОВ "Зентіва" (Словацька Республіка/Чеська Республіка)

Фарм. группа: Средства для лечения язвенной болезни и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. Ингибиторы протонного насоса.

Регистрация: UA/2772/01/02

МНН: Омепразол

Код АТХ:

(A) Лекарственные средства, влияющие на пищеварительную систему и обмен веществ

(A02) Препараты для лечения заболеваний, связанных с нарушением кислотности

(A02B) Препараты для лечения язвенной болезни и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни (ГЭРБ)

(A02BC) Ингибиторы протонного насоса

(A02BC01) Омепразол