Потентокс порошок для р-ра д / ин., 1000 мг / 250 мг во флак. №1

діючі речовини: цефепіму гідрохлорид, амікацину сульфат;

1 флакон містить цефепіму гідрохлориду 1000 мг, амікацину сульфату 250 мг.

Лікарська форма

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Цефепім у комбінації з амікацином. Код АТС J01D E01.

• Бактеріальна септицемія;
• інфекції дихальних шляхів (негоспітальна і нозокоміальна пневмонія, у тому числі з ускладненнями);
• інфекції шкіри та її придатків;
• інфекції сечовидільної системи та ускладнені інфекції сечовидільної системи (гострий та хронічний пієлонефрит) крім початкового лікування першого епізоду інфекцій сечовидільної системи, оскільки потенціальна користь обмежується нефротоксичною дією амікацину сульфату;
• інфекції кісток і суглобів (остеомієліт, артрит);
• інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, холецистит);
• менінгіт;
• опіки.

Для ідентифікації мікроорганізму-збудника (збудників) і визначення чутливості до Потентоксу слід провести відповідні тести. Після отримання результатів лікування із застосуванням антибіотиків слід скоригувати відповідним чином. Однак Потентокс можна застосовувати у формі монотерапії ще до ідентифікації мікроорганізму-збудника, тому що має широкий спектр антибактеріальної дії щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів.

Підвищена чутливість до цефепіму, амікацину, до антибіотиків цефалоспоринового класу, пеніцилінів або інших b-лактамних антибіотиків, до антибіотиків аміноглікозидної групи та їх похідних. Тяжкі порушення функції нирок, азотемія (рівень залишкового азоту вище 150 мг%). Неврит слухового нерва, порушення функції вестибулярного апарату. Міастенія гравіс.

Перед введенням необхідно провести шкірні проби на індивідуальну чутливість до препарату за умов відсутності протипоказань для їх проведення.

Добова доза для дорослих становить 1,25-2,5 г, яку призначають один раз або двічі на добу рівними дозами залежно від типу і перебігу захворювання.

Розрахунок відповідної дози визначається за масою тіла. Потентокс можна вводити внутрішньовенно і внутрішньом’язово.

Перед лікуванням слід визначити рівень креатиніну в сироватці крові та вирахувати кліренс ендогенного креатиніну. Визначення азоту сечовини крові не є надійним показником функції нирок. Під час тривалого лікування періодично слід проводити повторну оцінку функції нирок.

Бажано вирахувати найбільше і найменше значення концентрації Потентоксу у сироватці крові під час проведення лікування. Концентрація у сироватці крові не має перевищувати 35 мкг/мл (з розрахунку на Амікацин сульфат) через 30–90 хвилин після ін’єкції. Наступну ін’єкцію можна проводити при концентрації Потентоксу 10 мкг/мл (з розрахунку на Амікацин сульфат).

Внутрішньом’язове введення пацієнтам із нормальною функцією нирок: рекомендована доза для дорослих та дітей віком від 12 років становить 15 мкг/кг/добу (з розрахунку на Амікацин сульфат), розподілена на 2 рівні дози, що вводяться через однакові періоди часу. Дози, що призначаються для лікування пацієнтів з надлишковою масою тіла, не мають перевищувати 1,5 г/добу.

Доношеним новонародженим і дітям віком від 2 місяців і до 12 років, рекомендується, спочатку 10 мг/кг (з розрахунку на Амікацин сульфат), потім 7,5 мг/кг кожні 12 годин.

Тривалість лікування – 7-10 діб.

Рекомендовані дози для дорослих і способи введення подано в таблиці 1.

Рекомендовані дози Потентоксу.

Таблиця 1

Місце і тип інфекції	Доза	Інтервал, години	Тривалість лікування (діб)
Пневмонія та інші тяжкі інфекції	2,5 г внутрішньовенно/ внутрішньом’язово	12	10
Інші інфекції середньої тяжкості	1,25 г внутрішньовенно/ внутрішньом’язово	12	7-10
Середньої тяжкості та тяжкі неускладнені інфекції шкіри та придатків шкіри	2,5 г внутрішньовенно/ внутрішньом’язово	12	10
Емпіричне лікування пацієнтів з фебрильною нейтропенією	2,5 г внутрішньовенно	8	7 **
Легкі та середньої тяжкості неускладнені або ускладнені інфекції сечовидільної системи	0,625-1,25 г внутрішньовенно/ внутрішньом’язово ***	12	7-10
Тяжкі неускладнені або ускладнені інфекції сечовидільної системи	2,5 г внутрішньовенно/ внутрішньом’язово	12	10
Ускладнені внутрішньочеревні інфекції	2,5 г внутрішньовенно	12	7-10

** У пацієнтів, температура тіла яких знизилась до норми, але продовжує визначатись нейтропенія більше 7 діб, слід вирішити питання про продовження лікування із застосуванням антимікробних препаратів.

*** Внутрішньом’язове введення призначається тільки для лікування інфекцій сечового тракту, спричинених E.coli, якщо такий метод введення вважається більш відповідним.

Внутрішньовенне введення пацієнтам із нормальною функцією нирок: Потентокс вводять внутрішньовенно протягом 30-60 хв.

При нирковій недостатності перша разова доза (з розрахунку на амікацин сульфат) - 7,5 мг/кг. Наступні дози визначаються за формулою:

(1-а доза (мг) × КК)/100,

де КК - кліренс креатініну в мл/хв/1,73 м2.

У разі можливості визначити тільки креатинін сироватки, для оцінки кліренсу креатиніну використовують наступні формули: Для чоловіків:

кліренс креатиніну =	[140 - вік (років)] × маса тіла (кг) 1,25 г (внутрішньовенно)	10	100
1,25 г (внутрішньом’язово)	4	250

При внутрішньом’язовому введенні розчин вводять глибоко у верхній зовнішній квадрант сідниці.

Колір порошку Потентоксу, а також розчину, темнішає залежно від умов зберігання. При зберіганні у рекомендованих умовах активність препарату не змінюється.

Найчастішими побічними ефектами були симптоми з боку травного тракту і реакції гіперчутливості.

Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор, кандидоз ротової порожнини, коліт (у тому числі псевдомембранозний).

Гепатобіліарні розлади: підвищення активності АсАТ і АлАТ; підвищення лужної фосфатази та білірубіну, порушення функції печінки, у тому числі холестаз.

Порушення з боку імунної системи: гіпертермія, озноб, набряк Квінке, анафілаксія, у тому числі анафілактичний шок.

Порушення з боку нирок та сечовидільної системи: нефротоксичність – порушення функції нирок (олігурія, альбумінурія, циліндрурія, лейкоцитурія, гіперазотемія, протеїнурія, мікрогематурія, гематурія, підвищення рівня креатиніну та сечовини), гострий некроз, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність.

Порушення з боку вестибулярного апарату та органів слуху: токсичний вплив на восьмий черепний нерв може спричинити туговухість, втрату рівноваги, вестибулярні розлади, запаморочення, шум у вухах. Амікацин в основному впливає на слухову функцію. Кохлеарне пошкодження передбачає високочастотну незворотну глухоту і часто спостерігається до того, як стає можливим клінічно визначити порушення слуху.

Неврологічні розлади: енцефалопатія (втрата свідомості, галюцинації, ступор, кома), головний біль і запаморочення, сонливість, парестезії, тремор, парези м’язів, міоклонус, порушення нейром'язової провідності, можливе виникнення нервово-м'язової блокади (м’язовий параліч, пригнічення дихання). Судоми, апное можуть спостерігатись у пацієнтів із порушенням функції нирок, якщо дози Потентоксу для них не перераховували згідно з рівнем креатиніну. При судомах, спричинених застосуванням Потентоксу, застосування препарату слід припинити.

Кардіальні розлади: васкуліт, артеріальна гіпотензія, вазодилатація.

Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор, кандидоз ротової порожнини, коліт (у тому числі псевдомембранозний).

Гепатобіліарні розлади: підвищення активності АсАТ і АлАТ; підвищення лужної фосфатази та білірубіну, порушення функції печінки, в тому числі холестаз.

Метаболічні розлади: гіпомагніємія.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, гіпопластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, еозинофілія, гіпопротромбінемія, збільшення протромбінового часу або парціального тромболастинового часу (ПТТ).

Порушення з боку сполучної тканини та опорно-рухового апарату: артралгія.

Порушення з боку імунної системи: гіпертермія, озноб, набряк Квінке, анафілаксія, у тому числі анафілактичний шок.

Зміни з боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірні висипання, кропив’янка, еритема, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, токсичний епідермальний некроліз.

Дихальні розлади: розлади дихання.

Розлади репродуктивної системи та молочних залоз: вагініт, генітальний свербіж, кандидоз.

Місцеві реакції: гіперемія, набряк, постін’єкційні ліподистрофії у місці введення ін'єкції, біль, ущільнення у місці введення, флебіт.

Лабораторні показники: позитивний результат тесту Кумбса без гемолізу.

Симптоми: ото- та нефротоксична дія препарату, нервово-м’язова блокада, шум у вухах, слухові розлади, шкірні висипання, свербіж, нудота, блювання, головний біль, запаморочення, гарячка, парестезії, зниження функції нирок (до ниркової недостатності), галюцинації, порушенням свідомості, ступор, кома, міоклонія, епілептоформні напади, нейром’язова збудливість, пригнічення або параліч дихання, у випадках значного перевищення рекомендованих доз, особливо у хворих з порушеною функцією нирок посилюються прояви побічної дії.

Лікування. Слід припинити введення препарату, провести симптоматичну терапію. Для забезпечення виведення Потентоксу з організму потрібне проведення гемодіалізу. Тяжкі алергійні реакції негайного типу потребують застосування адреналіну та інших форм інтенсивної терапії. При перших ознаках блокади нервово-м'язової провідності необхідно припинити введення препарату Потентокс та негайно ввести внутрішньовенно розчин кальцію хлориду або підшкірно розчин прозерину та атропіну. У разі необхідності хворого переводять на штучне дихання.

Протипоказаний у період вагітності або годування груддю. При необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Діти

Рекомендується застосовувати для дітей віком від 2 місяців. Безпека лікування у дітей молодше 2 місяців не доведена. Достатні клінічні дані, що підтверджують доцільність використання Потентоксу при лікуванні дітей віком до 2 місяців або дітей з тяжкими інфекціями, спричиненими Haemophіlus іnfluenzae типу b, відсутні.

Особливості застосування

Перед тим, як проводити курс лікування із застосуванням Потентоксу для ін’єкцій, слід визначити, чи були у пацієнта реакції гіперчутливості до цефепіму, цефалоспоринів, пеніцилінів та амікацину або інших бета-лактамних або аміноглікозидних антибіотиків. Антибіотики варто призначати з обережністю всім хворим із будь-якими формами алергії, особливо на лікарські препарати. У разі появи алергічної реакції до препарату слід припинити його застосування. Тяжкі гострі реакції гіперчутливості вимагають проведення невідкладного лікування із застосуванням адреналіну гідрохлориду, кортикостероїдів, антигістамінних, вазопресорних амінів і вживання інших заходів, у тому числі забезпечення прохідності дихальних шляхів і кисневої терапії.

При використанні практично всіх антибіотиків широкого спектра дії повідомлялося про випадки псевдомембранозного коліту. Тому у випадку виникнення діареї під час лікування Потентоксом потрібно припинити прийом препарату; тяжкі випадки вимагають спеціального лікування. Легкі форми коліту можуть минати після прийому препарату; помірні або тяжкі стани можуть потребувати спеціального лікування.

Як і у випадку з іншими антибіотиками, застосування препарату може призводити до колонізації нечутливою мікрофлорою. При розвитку суперінфекцій під час лікування необхідно вжити відповідні заходи.

Для профілактики ускладнень та зменшення частоти їх розвитку препарат рекомендується застосовувати під контролем функції нирок, слуху і вестибулярного апарату (не рідше одного разу на тиждень) та концентрацію препарату в сироватці крові.

Оскільки препарат виводиться з сечею, до початку лікування необхідно провести корекцію водно-електролітного балансу у пацієнта. У період лікування препаратом необхідно вживати достатню кількість рідини, часто визначати концентрацію креатиніну у плазмі крові та у разі необхідності коригувати схему дозування.

Хворим із порушеннями видільної функції нирок необхідна корекція режиму дозування залежно від кліренсу креатиніну. Основним токсичним ефектом препарату при парентеральному введенні є його вплив на VIII пару черепно-мозкових нервів. Зазвичай спочатку візначається глухість у діапазоні звуків високої частоти, що можна виявити при аудіометричному дослідженні. У хворих із порушенням функції нирок ризик розвитку ототоксичних ускладнень значно підвищений. Якщо під час лікування спостерігається прогресування ниркової недостатності, рекомендовано провести аудіометричні дослідження і у разі необхідності припинити застосування препарату.

У пацієнтів з порушенням функції нирок добова доза має бути зниженою та/або інтервал між дозами збільшено відповідно до концентрації креатиніну в сироватці крові для запобігання накопиченню препарату у крові та зведення до мінімуму ризику ототоксичності. Якщо з'являються ознаки ототоксичності (наприклад, запаморочення, дзвін, шум у вухах або зниження слуху) або нефротоксичності (часті позиви до сечовипускання, виявлення лейкоцитів, еритроцитів та альбуміну в сечі, зниження кліренсу креатиніну, олігурія), потрібно збільшити прийом рідини, застосування препарату має бути припинене або слід зменшити дозу. Вказані симптоми зазвичай зникають до кінця курсу лікування. Однак, якщо виникають прояви азотемії або наростає олігурія, лікування має бути зупинено. Ототоксичність, спричинена аміноглікозидними антибіотиками, може розвинутися і після закінчення застосування препарату і зазвичай носить незворотний характер. Ризик розвитку ототоксичності підвищений у хворих із порушеною функцією нирок, а також при застосуванні високих доз або при тривалому лікуванні препаратом.

З обережністю необхідно застосовувати препарат хворим на паркінсонізм, пацієнтам, які мають порушення нервово-м'язової провідності у зв'язку з можливістю виникнення курареподібного ефекту, а також особам літнього віку.

Пацієнтам літнього віку треба зменшувати дозу препарату у зв'язку зі зниженням функціональної активності нирок і можливим зниженням маси тіла. Слід регулярно оцінювати функціональну активність нирок. Потрібен аналіз сечі до або під час лікування.

У пацієнтів зі зневодненням організму можливість ризику токсичності збільшується через підвищення концентрації препарату в сироватці крові.

У разі відсутності очікуваної клінічної відповіді через 3-5 днів лікування варто припинити і провести визначення чутливості збудника до антибіотиків.

Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Необхідно з обережністю приймати препарат пацієнтам, діяльність яких вимагає швидкості психомоторних реакцій (керування транспортом, робота з потенційно небезпечними механізмами), враховуючи ризик виникнення можливих небажаних реакцій з боку нервової системи.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарат не рекомендується змішувати з розчинами ампіциліну при концентрації більше 40 мг/мл, також з метронідазолом, ванкоміцином, гентаміцином, тобраміцином, нетилміцину сульфатом або амінофіліном у зв’язку з можливою взаємодією. Однак, якщо призначено паралельне лікування із застосуванням Потентоксу та вищевказаних лікарських засобів, кожен із цих антибіотиків можна застосовувати окремо, без змішування.

Слід уважно контролювати функцію нирок та слух при застосуванні Потентоксу. Не варто паралельно застосовувати Потентокс із сечогінними препаратами (етакринова кислота або фуросемід), оскільки вони можуть посилювати ототоксичність та нефротоксичність. Крім того, при внутрішньовенному введенні сечогінні препарати можуть збільшити токсичність Потентоксу шляхом зміни концентрації антибіотиків у сироватці крові і тканинах.

Одночасне застосування Потентоксу з антикоагулянтами, гепарином або тромболітиками може підвищити ризик кровотечі.

Потентокс, пригнічуючи кишкову флору, перешкоджає синтезу вітаміну К. Тому при одночасному застосуванні з препаратами, що знижують агрегацію тромбоцитів (неспецифічні протизапальні засоби, саліцилати), збільшується ризик розвитку кровотеч. Застосування препарату разом з анестетиками і міорелаксантами призводить до блокади нейро’мязової передачі і паралічу дихальних м’язів.

При одночасному застосуванні препарату з амфотерицином В, ванкоміцином, метоксифлураном, енфлураном, індометацином, фенілбутазом та іншими НПЗЗ, рентгеноконтрастними засобами, цефалотином, циклоспорином, цисплатином, поліміксинами підвищується ризик розвитку нефротоксичної дії. При застосовунні препарату одночасно з внутрішньовенним введенням індометацину недоношеним немовлятам, можливе підвищення концентрації препарату у плазмі крові і виникнення ризику розвитку токсичності.

Щоб уникнути можливої лікарської взаємодії з іншими препаратами, розчини препарату (як і більшості інших b-лактамних антибіотиків) не вводять одночасно з розчинами метронідазолу, ванкоміцину, гентаміцину, тобраміцину сульфату і нетилміцину сульфату. У разі призначення препарату із зазначеними препаратами вводять кожен антибіотик окремо.

Також посилення нервово-м'язового блокування відзначається при одночасному застосуванні з засобами для інгаляційного наркозу, опіоїдних аналгетиків, магнію сульфату та при переливанні великої кількості крові з цитратними консервантами.

При одночасному застосуванні препарату з іншими аміноглікозидними антибіотиками підвищується ризик виникнення всіх перелічених побічних ефектів. Не можна призначати одночасно два аміноглікозиди або замінювати один препарат іншим, якщо перший аміноглікозид застосовували протягом 7-10 днів. Повторний курс можна проводити не раніше ніж через 4-6 тижнів.

При одночасному введенні з антибіотиками пеніцилінової групи концентрація препарату в сироватці крові може знижуватися.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Цефепіму гідрохлорид - цефалоспориновий антибіотик IV покоління. Пригнічує синтез ферментів стінки бактеріальної клітини. Має широкий спектр дії щодо різних грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі штамів, резистентних до аміногликозидів та цефалоспоринових антибіотиків третього покоління, таких як цефтазидим. Цефепім стійкий до дії більшості бета-лактамаз, має незначну спорідненість до бета-лактамаз, що кодуються хромосомними генами, і швидко проникає у грамнегативні бактеріальні клітини.

Амікацину сульфат - напівсинтетичний антибіотик із групи аміноглікозидів III покоління з широким спектром бактерицидної дії. Активно проникаючи через клітинну мембрану бактерій, необоротно зв'язується з 30S субодиницею бактеріальних рибосом, пригнічує синтез білків мікроорганізмів, що призводить до його загибелі. Високоефективний щодо грамнегативних бактерій і деяких грампозитивних бактерій (Staphіlococcus spp.), у тому числі стійких до пеніциліну.

Потентока активний проти таких мікроорганізмів:

грампозитивні аероби: Staphylococcus aureus (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу); Staphylococcus epіdermіdіs (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу); інші штами стафілококів, включаючи S. saprophytіcus; Streptococcus pyogenes (стрептококи групи А); Streptococcus agalactіae (стрептококи групи В); Streptococcus pneumonіae (включаючи штами із середньою стійкістю до пеніциліну - МПК від 0,12 до 1 мкг/мл); інші бета-гемолітичні стрептококи (групи C, G, F), S. bovіs (група D), стрептококи групи (“vіrіdans”).

Грамнегативні аероби: Acіnetobacter lwoffіi, Acіnetobacter baumannіі; Aeromonas hydrophіla; Capnocytophaga spp.; Cіtrobacter spp., включаючи C. dіversus, C. freundіі; Campylobacter jejunі; Cardnerella vagіnalіs; Enterobacter spp., включаючи E. cloacae, E. aerogenes, E. agglomerans, E. sakazakіі; Escherіchіa colі; Haemophіlus ducreyі; Haemophіlus іnfluenzae (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу); Haemophіlus paraіnfluenzae; Hafnіa alveі; Klebsіella spp., включаючи K. pneumonіae, K. oxytoca, K. ozaenae; Legіonella spp.; Morganella morganіі; Moraxella catarrhalіs (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу); Neіsserіa gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують бета-лактамазу); Neіsserіa menіngіtіdіs; Proteus spp., включаючи P. mіrabіlіs, P. vulgarіs; Provіdencіa spp. (включаючи P. rettgerі, P. stuartіі); Pseudomonas spp., включаючи P. aerugіnosa, P. putіda, P. stutzerі; Salmonella spp.; Serratіa spp. (включаючи S. marcescens, S. lіquefacіens); Shіgella spp.; Yersіnіa enterocolіtіca.

Окремі штами Stenotrophomonas maltophіlіa можуть бути стійкими.

Анаероби: Bacteroіdes spp., включаючи B. melanіnogenіcus та інші мікроорганізми ротової порожнини, що відносяться до бактероїдів; Clostrіdіum perfrіngens; Fusobacterіum spp.; Mobіluncus spp.; Peptostreptococcus spp.; Veіllonella spp.

Потентокс неактивний щодо Bacteroіdes fragіlіs і Clostrіdіum dіffіcіle.

Фармакокінетика. Обидва антибіотики добре абсорбуються при внутрішньом'язовому введенні. Пік концентрації у плазмі крові у здорових добровольців визначається через 1 годину після внутрішньом'язового введення 1,25 г препарату і складає 65 мг/мл для цефепіму та 23 мг/мл для амікацину. Через 12 годин рівень цефепіму знижується у плазмі крові до 1 мг/мл, а амікацину - до 2 мг/мл. Цефепім і амікацин діють синергічно, завдяки цьому мають широкий діапазон дії в організмі людини, що поширюється на грампозитивні та грамнегативні бактерії. Виведення засобу здійснюється в основному через нирки, середній період напіввиведення - 2 години (± 0,3) і загальний кліренс – 94-120 (± 10) мл/хв у здорових пацієнтів.

Застосування суміші цефепіму та амікацину не супроводжується ані хімічною, ані фізико-хімічною несумісністю.

Фармакокінетика Потентоксу при введенні 650 мг – 1,5 г є лінійною. Немає підтверджень щодо накопичення в організмі здорової людини, якій вводили клінічно значимі дози протягом 5 днів.

Цефепім. При внутрішньом’язовому введенні швидко і повністю засвоюється. У сечі, жовчі, перитонеальній рідині, секреті бронхів, мокротинні, простаті, апендиксі і жовчному міхурі досягаються терапевтичні концентрації цефепіму. У середньому період напіввиведення цефепіму з організму складає близько 2 годин. У здорових людей, які одержували дози до 2 г внутрішньовенно з інтервалом 8 годин протягом 9 днів, не спостерігалося кумуляції препарату в організмі. Середній загальний кліренс складає 120 мл/хв. Цефепім виділяється майже винятково за рахунок ниркових механізмів, головним чином шляхом гломерулярної фільтрації (середній нирковий кліренс складає 110 мл/хв). У сечі виявляється приблизно 85 % дози у вигляді незміненого цефепіму. Зв'язування цефепіму з білками плазми менше 19 % і не залежить від концентрації препарату в сироватці крові.

Амікацину сульфат. При внутрішньом’язовому введенні швидко і повністю всмоктується. Розподіляється у позаклітинній рідині, включаючи сироватку крові, лімфу, перикардіальну, синовіальну, перитонеальну рідини, плевральний випіт, асцитичну рідину, рідину абсцесів. Високі концентрації виявляються в сечі. Низькі концентрації - у жовчі, грудному молоці, бронхіальному секреті, мокротинні та лікворі. При запаленні мозкових оболонок проникнення у ліквор збільшується. Проникає в усі тканини організму, де накопичується всередині клітини. Високі концентрації відзначаються у печінці, легенях, нирках (у нирці амікацин накопичується в корковій речовині). Період напіввиведення у дорослих - 2-4 години, у новонароджених - 5-8 годин, у дітей старшого віку - 2,5-4 години. Приблизно 75-95 % виводиться нирками у незміненому виді шляхом клубочкової фільтрації.

Діти. Оцінку фармакокінетики препарату потентокс проводили у дітей віком від 2 місяців до 11 років після введення однієї та кількох доз препарату. Абсолютна біодоступноість цефепіму при внутрішньом'язовій ін'єкції у дозі 50 мг/кг складає 82,3 (± 15) %. Період напіввиведення зворотно пропорційний до постнатального віку та ренального кліренсу обох антибіотиків. Вік і стать пацієнтів не мають істотного впливу на загальний кліренс з організму, а об’єм розподілу з урахуванням поправки на масу тіла. Експозиція цефепіму у дітей після внутрішньовенного введення у дозі 50 мг/кг порівнянна з експозицією внутрішньовенної дози 2 г у дорослих. Об'єм розподілу препарату визначається амікацином.

Хворі літнього віку. Дозування препарату для пацієнтів літнього віку потребує корекції залежно від кліренсу креатиніну. Фармакокінетика Потентоксу досліджувалась за участю пацієнтів літнього віку з середнім кліренсом креатиніну 64 (± 15) мл/хв. Спостерігалося збільшення періоду напіввиведення Потентоксу з організму залежно від значень кліренса креатиніну. Бажано вирахувати найбільшу і найменшу концентрації в сироватці одразу після проведення курсу лікування. Найвища концентрація у плазмі крові спостерігається через 30-90 хвилин після ін’єкції.

Дослідження, проведені у хворих з різним ступенем ниркової недостатності, продемонстрували збільшення періоду напіввиведення засобу з організму. У хворих зі зниженою функцією нирок (кліренс креатиніну менший або рівний 60 мл/хв) дозу слід підбирати індивідуально. У середньому період напіввиведення у хворих із тяжкими порушеннями функції нирок, що перебувають на діалізі, складає 13 годин для гемодіалізу та 19 годин для перитонеального діалізу. Фармакокінетика препарату у хворих із порушеною функцією печінки не змінена. Корекції дози такі хворі не потребують.

Основні фізико-хімічні властивості

білий, блідо-жовтий / кремовий кристалічний порошок.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці.

Термін придатності

2 роки.

Упаковка

По 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Производитель: Венус Ремедіс Лтд для "Мілі Хелскере Лтд", Індія/Великобританія

Фарм. группа: Цефепим в сочетании с амикацином.

Регистрация: № UA/6152/01/01 від 08.06.2012. Наказ № 429 від 08.06.2012

МНН: Цефепім та амікацин

Код АТХ:

(J) Противомикробные лекарственные средства для системного использования

(J01) Антибактериальные препараты для системного назначения

(J01D) Другие антибактериальные бета-лактамы

(J01DE) Цефалоспорины четвертого поколения

(J01DE01) Цефепим