Раеном таблетки, в / о, по 7,5 мг №56 (7х8)

Івабрадин

Фармакодинаміка. Механізм дії. Івабрадин — речовина, яка винятково знижує ЧСС, діючи на водія ритму серця шляхом селективного та специфічного інгібування If-каналу, що контролює спонтанну діастолічну деполяризацію на рівні синусового вузла, регулюючи ЧСС. Івабрадин діє винятково на синусовий вузол та не впливає на внутрішньопередсердну, інтравентрикулярну та AV-провідність, скоротність міокарда і реполяризацію шлуночків.

Івабрадин також може взаємодіяти з Ih-каналом сітківки ока, що схожий за структурою з If-каналом синусового вузла серця. Це лежить в основі розвитку тимчасового порушення світлосприйняття внаслідок зменшення реакції сітківки на яскраві світлові стимули. При появі тригерних обставин (наприклад при раптовій зміні освітлення) часткове інгібування Ih-каналу івабрадином може призвести до виникнення у пацієнтів зорових феноменів. Зорові феномени (фосфени) описують як тимчасове підвищення яскравості на обмеженій ділянці поля зору (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).

Фармакодинамічні ефекти. Основною фармакодинамічною властивістю івабрадину є специфічне дозозалежне зниження ЧСС. Аналіз зниження ЧСС при застосуванні доз до 20 мг двічі на добу показав тенденцію до виникнення ефекту плато, що знижує ризик виникнення тяжкої брадикардії <40 уд./хв (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).

При використанні у рекомендованих терапевтичних дозах ЧСС знижується приблизно на 10 уд./хв у стані спокою та при навантаженні. Це зменшує робоче навантаження серця та споживання кисню міокардом. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скоротність міокарда (негативний інотропний ефект відсутній) та реполяризацію шлуночків:

– у клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на AV- або інтравентрикулярну провідність або на коригований інтервал Q–T;

– у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) становить 30–45%) івабрадин не проявляв будь-якого негативного впливу на показники ФВЛШ.

Клінічна ефективність та безпека. Антиангінальну та антиішемічну ефективність івабрадину оцінювали в ході 5 подвійних сліпих рандомізованих досліджень (3 порівняно з плацебо і по одному порівняно з атенололом та амлодипіном). У цих дослідженнях взяли участь 4111 пацієнтів із хронічною стабільною стенокардією, 2617 з яких приймали івабрадин.

Івабрадин у дозі 5 мг двічі на добу впродовж 3–4 тиж лікування довів свою ефективність за показниками тестів із фізичним навантаженням. Підтверджено ефективність застосування препарату в дозі 7,5 мг двічі на добу. Зокрема, додаткові переваги від підвищення дози 5 мг двічі на добу були доведені в ході контрольованого порівняльного дослідження з атенололом: загальна тривалість тесту з фізичним навантаженням у міждозовий період збільшилася приблизно на 1 хв після 1 місця лікування івабрадином у дозі 5 мг двічі на добу; через 3 міс після підвищення дози до 7,5 мг двічі на добу спостерігалося подальше збільшення тривалості навантаження ще майже на 25 с. У ході цього дослідження антиангінальні та антиішемічні властивості івабрадину були підтверджені у пацієнтів віком ≥65 років. Ефективність івабрадину в дозах 5 та 7,5 мг двічі на добу була стабільною у всіх дослідженнях за показниками тестів із фізичним навантаженням (загальна тривалість навантаження, час до виникнення лімітуючої стенокардії, час до початку стенокардії, час до депресії сегмента S–T на 1 мм) і супроводжувалася зниженням частоти нападів стенокардії приблизно на 70%. Режим дозування івабрадину двічі на добу забезпечував стабільну ефективну дію протягом 24 год.

У ході рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження за участю 889 пацієнтів івабрадин, що призначався додатково до атенололу в дозі 50 мг 1 раз на добу, показав додаткову ефективність усіх показників тестів із фізичним навантаженням у міждозовий період (через 12 год після перорального застосування).

Дослідження ефективності продемонстрували, що ефективність івабрадину повністю зберігається впродовж 3–4 міс лікування. Під час досліджень не спостерігалося випадків фармакологічної толерантності (втрати ефективності) або ефекту відміни після раптового припинення лікування. Антиангінальна та антиішемічна ефективність івабрадину були пов’язані з дозозалежним зниженням ЧСС і значним зниженням подвійного добутку (ЧСС × САТ) у стані спокою та під час фізичного навантаження. Вплив івабрадину на АТ та резистентність периферичних судин був мінімальним і не мав клінічного значення.

Продемонстровано стійке зниження ЧСС у пацієнтів, які приймали івабрадин протягом щонайменше 1 року (n=713). Впливу на метаболізм глюкози та ліпідів не спостерігалося.

У хворих на цукровий діабет (n=457) підтверджено антиангінальну та антиішемічну ефективність івабрадину з таким самим профілем безпеки, як і в загальній популяції.

У широкомасштабному дослідженні BEAUTIFUL з оцінки кінцевих показників за участю 10 917 осіб з ІХС та дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ <40%) івабрадин призначали додатково до оптимальної основної терапії (86,9% пацієнтів отримували блокатори β-адренорецепторів). Основним комбінованим критерієм ефективності була кількість випадків летального кінця через серцево-судинну патологію, госпіталізацію з приводу гострого інфаркту міокарда, а також з приводу виникнення або погіршення серцевої недостатності. Дослідження показало відсутність різниці у первинному комбінованому показнику між групами застосування івабрадину або плацебо (відносний ризик у групі івабрадину порівняно з групою плацебо — 1,00; p=0,945).

При ретроспективному аналізі у підгрупі пацієнтів із симптоматичною стенокардією на момент рандомізації (n=1507) не виявлено сигналів безпеки щодо летального кінця внаслідок серцево-судинної патології, госпіталізацію з приводу гострого інфаркту міокарда або серцевої недостатності (івабрадин 12,0% порівняно з плацебо 15,5%; p=0,05).

У широкомасштабному дослідженні SIGNIFY з оцінки кінцевих показників за участю 19 102 пацієнтів з ІХС без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛШ >40%) івабрадин призначали додатково до оптимальної основної терапії. У цьому дослідженні застосовували терапевтичну схему з вищим дозуванням, ніж зареєстроване (початкова доза — 7,5 мг двічі на добу (5 мг двічі на добу для пацієнтів віком ≥75 років) і титрація дози до 10 мг двічі на добу). Основним критерієм ефективності був комбінований показник випадків смерті внаслідок серцево-судинної патології або нелетального інфаркту міокарда. Дослідження не виявило різниці у частоті виникнення первинної комбінованої кінцевої точки (ПККТ) у групі івабрадину порівняно з групою плацебо (відносний ризик івабрадин/плацебо — 1,08; р=0,197). Брадикардію відзначали у 17,9% пацієнтів у групі івабрадину (2,1% у групі плацебо). Протягом дослідження 7,1% пацієнтів отримували верапаміл, дилтіазем або сильні інгібітори CYP 3A4.

Незначне статистично значуще підвищення частоти виникнення ПККТ спостерігалося у попередньо визначеній підгрупі пацієнтів зі стенокардією ІІ класу або вище за класифікацією Канадського товариства серцево-судинних захворювань (CCS) (n=12 049) (річний показник 3,4% проти 2,9%, відносний ризик івабрадин/плацебо — 1,18; р=0,018); але у підгрупі загальної популяції пацієнтів зі стенокардією класу CCS ≥І такого ефекту не виявлено (n=14 286) (відносний ризик івабрадин/плацебо — 1,11; р=0,110).

Використання у дослідженні вищої за затверджену дози частково пояснює одержані результати.

SHIFT — багатоцентрове міжнародне рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження з оцінки кінцевих результатів, яке включало 6505 дорослих пацієнтів зі стабільною хронічною серцевою недостатністю (тривалістю ≥4 тиж) II–IV функціональних класів (за класифікацією NYHA), зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ ≤35%) та ЧСС ≥70 уд./хв у стані спокою.

Пацієнти отримували стандартну терапію, включаючи застосування блокаторів β-адренорецепторів (89%), інгібіторів АПФ та/чи антагоністів ангіотензину ІІ (91%), діуретиків (83%) та антиальдостеронових препаратів (60%). У групі івабрадину 67% пацієнтів отримували лікарський засіб у дозі 7,5 мг двічі на добу. Середня тривалість подальшого спостереження становила 22,9 міс. Лікування івабрадином супроводжувалося зниженням ЧСС у середньому на 15 уд./хв порівняно з початковим значенням 80 уд./хв. Різниця ЧСС між групами івабрадину та плацебо становила 10,8 уд./хв після 28 днів прийому, 9,1 уд./хв — через 12 міс та 8,3 уд./хв — через 24 міс.

Дослідження продемонструвало клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику виникнення ПККТ (летальність внаслідок серцево-судинних патологій та госпіталізації з приводу погіршення перебігу серцевої недостатності) на 18% (відношення ризиків (ВР) — 0,82, 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,75–0,90; p<0,0001), очевидне вже у перші 3 міс лікування. Абсолютне зниження ризику становило 4,2%. Результати щодо первинної кінцевої точки здебільшого були зумовлені кінцевими точками серцевої недостатності, госпіталізації з приводу погіршення перебігу серцевої недостатності (абсолютне зниження ризику на 4,7%) та кількість летальних наслідків від серцевої недостатності (абсолютне зниження ризику на 1,1%).

Вплив терапії на ПККТ, її компоненти та вторинні кінцеві точки

Показник	Івабрадин   (N=3241) n (%)	Плацебо   (N=3264) n (%)	ВР [95% ДІ]	p
ПККТ	793 (24,47)	937 (28,71)	0,82 [0,75–0,90]	<0,0001
Компоненти комбінованої кінцевої точки:   — Летальний кінець через серцево-судинну патологію — Госпіталізація з приводу погіршення перебігу серцевої недостатності	449 (13,85) 514 (15,86)	491 (15,04) 672 (20,59)	0,91 [0,80–1,03] 0,74 [0,66–0,83]	0,128 <0,0001
Інші вторинні кінцеві точки:   — Летальний кінець з будь-якої причини — Летальний кінець внаслідок серцевої недостатності — Госпіталізація з будь-якої причини — Госпіталізація з приводу серцево-судинної патології	503 (15,52) 113 (3,49) 1231 (37,98) 977 (30,15)	552 (16,91) 151 (4,63) 1356 (41,54) 1122 (34,38)	0,90 [0,80–1,02] 0,74 [0,58–0,94] 0,89 [0,82–0,96] 0,85 [0,78–0,92]	0,092 0,014 0,003 0,0002

Зниження частоти виникнення первинної кінцевої точки спостерігалося незалежно від статі, класу NYHA, ішемічної або неішемічної етіології серцевої недостатності та наявності цукрового діабету або АГ в анамнезі пацієнта.

У підгрупі пацієнтів із ЧСС ≥75 уд./хв (n=4150) спостерігалося значне зниження частоти виникнення ПККТ на 24% (ВР — 0,76, 95% ДІ [0,68–0,85]; p<0,0001) та інших вторинних кінцевих точок, включаючи летальний кінець з будь-якої причини (ВР 0,83, 95% ДІ [0,72–0,96]; p=0,0109) і летальний кінець внаслідок серцево-судинної патології (ВР 0,83, 95% ДІ [0,71–0,97]; p=0,0166). Профіль безпеки івабрадину у цій підгрупі пацієнтів відповідає профілю безпеки в загальній популяції.

Дослідження продемонструвало значне зниження частоти виникнення ПККТ в загальній групі пацієнтів, які отримували терапію блокаторами β-адренорецепторів (ВР 0,85, 95% ДІ [0,76–0,94]). У підгрупі пацієнтів з ЧСС ≥75 уд./хв, які приймали блокатори β-адренорецепторів у рекомендованих дозах, не виявлено статистично значущого впливу на ПККТ (ВР 0,97, 95% ДІ [0,74–1,28]) та інші вторинні кінцеві точки, зокрема госпіталізацію з приводу погіршення перебігу серцевої недостатності (ВР 0,79, 95% ДІ [0,56–1,10]) або летальний ківець внаслідок серцевої недостатності (ВР 0,69, 95% ДІ [0,31–1,53]).

У 887 (28 %) пацієнтів групи івабрадину виявлене значне покращення функціонального класу (за класифікацією NYHA) порівняно з 776 (24%) пацієнтами групи плацебо (р=0,001).

Під час рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження за участю 97 пацієнтів дані, отримані під час спеціальних офтальмологічних обстежень, спрямованих на оцінку функції систем колбочок і паличок та висхідного шляху зорових аналізаторів (електроретинограма, статичне та кінетичне поля зору, кольоровий зір, гострота зору) у пацієнтів, які приймали івабрадин для лікування хронічної стабільної стенокардії протягом 3 років, не виявили токсичності для сітківки.

Фармакокінетика. У фізіологічних умовах івабрадин швидко вивільняється та має високу розчинність у воді (>10 мг/мл). Івабрадин є S-енантіомером, який не показав біоконверсії in vivo. Основним активним метаболітом при медичному застосуванні івабрадину є N-десметильований дериват.

Абсорбція та біодоступність. Після перорального застосування івабрадин швидко та майже повністю всмоктується. При застосуванні натще C_max у плазмі крові досягається приблизно через 1 год. Абсолютна біодоступність таблеток, вкритих плівковою оболонкою, становить близько 40%, що зумовлено ефектом першого проходження через ШКТ та печінку.

Прийом препарату одночасно з їжею уповільнює абсорбцію приблизно на 1 год та підвищує концентрацію у плазмі крові на 20–30%. Щоб зменшити інтраіндивідуальні коливання концентрації препарату, рекомендується приймати таблетки під час їжі (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Розподіл. Приблизно 70% івабрадину зв’язується з білками плазми крові. Vd у стадії стабільної рівноваги становить близько 100 л. При тривалому застосуванні рекомендованої дози 5 мг двічі на добу C_max у плазмі крові становить 22 нг/мл (коефіцієнт варіації [CV]=29%). Середня концентрація у плазмі крові у стадії стабільної рівноваги становить 10 нг/мл (CV=38%).

Біотрансформація. Івабрадин екстенсивно метаболізується у печінці та кишечнику шляхом окиснення системою цитохрому P450 3A4 (CYP 3A4). Основним активним метаболітом є N-десметильований дериват (S 18982), концентрація якого становить 40% концентрації початкової сполуки. У метаболізмі цього активного метаболіту також бере участь CYP 3A4. Івабрадин має низьку спорідненість із CYP 3A4, не активує та не інгібує його клінічно значущою мірою, а отже, вірогідно, не змінюватиме метаболізм субстрату CYP 3A4 або його концентрацію у плазмі крові. Проте сильні інгібітори та індуктори можуть суттєво впливати на концентрацію івабрадину у плазмі крові (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Виведення. Основний Т_½ івабрадину становить 2 год (70–75% AUC), а ефективний Т_½ — 11 год. Загальний кліренс становить 400 мл/хв, а нирковий кліренс — 70 мл/хв. Виведення метаболітів відбувається однаковою мірою через сечу та кал. Приблизно 4% пероральної дози виводиться із сечею у незміненому вигляді.

Лінійність/нелінійність. Кінетика івабрадину для діапазону пероральних доз 0,5–24 мг є лінійною.

Окремі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку: фармакокінетичні параметри (AUC та C_max) у пацієнтів літнього віку (≥65 років) та старших (≥75 років) не відрізняються від фармакокінетичних параметрів загальної популяції пацієнтів (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

Ниркова недостатність: вплив ниркової недостатності (кліренс креатиніну — 15–60 мл/хв) на фармакокінетику івабрадину є мінімальним з огляду на невелику частку ниркового кліренсу — близько 20% загальної елімінації івабрадину та його основного метаболіту S 18982

Печінкова недостатність: у пацієнтів із печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (до 7 балів за класифікацією Чайлда — П’ю) AUC івабрадину та основного активного метаболіту були приблизно на 20% більшими, ніж у хворих із нормальною функцією печінки. Наявних даних недостатньо, щоб зробити висновки щодо застосування препарату пацієнтам із помірною печінковою недостатністю. Щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю ці дані відсутні (див. ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Співвідношення фармакокінетика/фармакодинаміка. Аналіз співвідношення фармакокінетики і фармакодинаміки продемонстрував майже лінійну залежність зниження ЧСС від підвищення концентрації івабрадину та S 18982 у плазмі крові для доз 15–20 мг двічі на добу. При застосуванні у вищих дозах зниження ЧСС стає непропорційним до концентрації івабрадину у плазмі крові та має тенденцію досягати плато. Висока концентрація івабрадину у плазмі крові може бути зумовлена використанням івабрадину в комбінації із сильними інгібіторами CYP 3A4, що може призвести до надмірного зниження ЧСС, проте ризик знижується при застосуванні івабрадину у комбінації з інгібіторами CYP 3A4 помірної сили 

Симптоматичне лікування у разі хронічної стабільної стенокардії.

Раєном показаний для симптоматичного лікування при хронічній стабільній стенокардії у дорослих пацієнтів з ІХС, нормальним синусовим ритмом та ЧСС ≥70 уд./хв. Препарат слід призначати:

– дорослим пацієнтам, які мають протипоказання чи обмеження до застосування блокаторів β-адренорецепторів;

– або у комбінації з блокаторами β-адренорецепторів пацієнтам, стан яких є недостатньо контрольованим при застосуванні оптимальної дози блокаторів β-адренорецепторів.

Лікування у разі хронічної серцевої недостатності.

Зниження ризику розвитку серцево-судинних подій (серцево-судинної смерті або госпіталізації з приводу погіршення серцевої недостатності) у дорослих пацієнтів із симптомною хронічною серцевою недостатністю, синусовим ритмом та ЧСС ≥70 уд./хв.

залежно від необхідної дози слід призначати таблетки, вкриті плівковою оболонкою, які містять 5 мг або 7,5 мг івабрадину.

 

 гіперчутливість до діючої речовини або до будь-яких допоміжних речовин;

– ЧСС у стані спокою <70 уд./хв до початку лікування;

– кардіогенний шок;

– гострий інфаркт міокарда;

– тяжка артеріальна гіпотензія (<90/50 мм рт. ст.);

– тяжка печінкова недостатність;

– синдром слабкості синусового вузла;

– синоатріальна блокада;

– нестабільна чи гостра серцева недостатність;

– залежність від штучного водія ритму (ЧСС контролюється винятково за допомогою штучного водія ритму);

– нестабільна стенокардія;

– AV-блокада III ступеня;

– комбінація з інгібіторами P450 3A4 сильної дії: протигрибкові препарати — похідні азолу (кетоконазол, ітраконазол), макролідні антибіотики (кларитроміцин, еритроміцин для перорального застосування, джозаміцин, телітроміцин), інгібітори ВІЛ-протеази (нелфінавір, ритонавір) і нефазодон (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ і Фармакокінетика);

– одночасне застосування з верапамілом або дилтіаземом, які належать до інгібіторів CYP 3A4 помірної дії, що мають властивості знижувати ЧСС (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ);

– період вагітності чи годування грудьми, репродуктивний вік у жінок, які не застосовують належних засобів контрацепції

Таблетки приймати перорально двічі на добу (вранці та ввечері) під час прийому їжі

Раєном призначають дорослим.

Раєном, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 5 мг, можна розділити на рівні дози.

Раєном, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 7,5 мг, не підлягають поділу.

Симптоматичне лікування у разі хронічної стабільної стенокардії. Рішення щодо початку лікування або титрації дози рекомендовано приймати за наявності результатів послідовних вимірювань ЧСС, ЕКГ або цілодобового амбулаторного моніторингу.

У пацієнтів віком до 75 років початкова доза препарату Раєном не повинна перевищувати 5 мг двічі на добу. Якщо у пацієнтів, які приймають івабрадин по 2,5 або 5 мг двічі на добу, після 3–4 тиж лікування симптоми не зникають, дозу івабрадину можна підвищити до наступної за умови хорошої переносимості початкової дози та якщо ЧСС у стані спокою залишається на рівні >60 уд./хв. Підтримувальна доза не повинна перевищувати 7,5 мг двічі на добу.

У разі відсутності поліпшення симптомів стенокардії протягом 3 міс після початку лікування прийом препарату Раєном слід припинити.

Крім того, необхідно розглянути можливість припинення терапії у разі, якщо відповідь на симптоматичне лікування є незначною та відсутнє клінічно значуще зниження ЧСС у стані спокою протягом 3 міс лікування.

Якщо під час лікування ЧСС знижується до рівня менше 50 уд./хв у стані спокою або пацієнт відчуває симптоми, які є проявами брадикардії (запаморочення, слабкість, гіпотензія), дозу необхідно поступово знизити, включаючи можливість застосування найнижчої дози 2,5 мг двічі на добу (половина таблетки 5 мг двічі на добу). Після зниження дози слід контролювати ЧСС (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Прийом препарату необхідно припинити, якщо ЧСС залишається на рівні <50 уд./хв, або якщо симптоми брадикардії тривають, незважаючи на зниження дози.

Лікування у разі хронічної серцевої недостатності. Лікування має бути ініційоване тільки пацієнтам зі стабільною серцевою недостатністю. Рекомендується, щоб призначення робив лікар з досвідом лікування хронічної серцевої недостатності.

Рекомендована початкова доза препарату Раєном становить 5 мг двічі на добу. Після двотижневого курсу лікування дозу можна підвищити до 7,5 мг двічі на добу, якщо ЧСС у стані спокою залишається на рівні >60 уд./хв; або знизити до 2,5 мг двічі на добу (половина таблетки 5 мг двічі на добу), якщо ЧСС залишається на рівні <50 уд./хв у стані спокою або пацієнт відчуває симптоми, зумовлені брадикардією (запаморочення, слабкість, гіпотензія). Якщо ЧСС знаходиться у діапазоні 50–60 уд./хв, дозу 5 мг двічі на добу слід залишати незмінною.

Якщо під час лікування відзначається стійке зниження ЧСС у стані спокою до <50 уд./хв або пацієнт відчуває симптоми, зумовлені брадикардією, при застосуванні івабрадину по 7,5 або 5 мг двічі на добу, необхідно знизити дозу до наступної меншої. Якщо ЧСС є постійно >60 уд./хв у стані спокою, пацієнтам, які приймають івабрадин по 2,5 або 5 мг двічі на добу, слід поступово підвищити дозу до наступної більшої.

Застосування препарату необхідно припинити, якщо під час лікування ЧСС залишається <50 уд./хв або симптоми брадикардії тривають (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів віком від 75 років лікування починати з нижчої початкової дози (2,5 мг двічі на добу, тобто половина таблетки 5 мг двічі на добу). У разі необхідності дозу можна поступово підвищити.

Порушення функції нирок. Пацієнти з нирковою недостатністю та кліренсом креатиніну >15 мл/хв не потребують корекції дози (див. Фармакокінетика).

Дані щодо застосування препарату пацієнтам із кліренсом креатиніну <15 мл/хв відсутні. Цим пацієнтам івабрадин слід застосовувати з обережністю.

Порушення функції печінки. Пацієнти з порушенням функції печінки легкого ступеня не потребують корекції дози. З обережністю призначати Раєном пацієнтам із порушенням функції печінки помірного ступеня. Раєном протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня у зв’язку з відсутністю досліджень за участю цієї групи пацієнтів, а також у зв’язку з можливістю значного підвищення системної концентрації препарату 

івабрадин вивчали у ході клінічних досліджень за участю приблизно 45 тис. осіб.

Найчастіші побічні реакції івабрадину — зорові феномени (фосфени) та брадикардія є дозозалежними та зумовлені фармакологічною дією препарату.

Під час клінічних досліджень виявлялися нижчезазначені побічні реакції, які за частотою розподілені таким чином: дуже часті (≥1/10); часті (від ≥1/100 до <1/10); нечасті (від ≥1/1000 до <1/100); поодинокі (від ≥1/10 000 до <1/1000); рідкісні (<1/10 000); частота невідома (неможливо визначити згідно з наявною інформацією).

Клас системи органів	Частота виникнення	Переважний термін
З боку системи крові та лімфатичної системи	Нечасті	Еозинофілія
З боку обміну речовин, метаболізму	Нечасті	Гіперурикемія
Неврологічні розлади	Часті	Головний біль, зазвичай протягом першого місяця лікування
		Запаморочення, можливо пов’язане із брадикардією
	Нечасті*	Непритомність, можливо, пов’язана із брадикардією
З боку органа зору	Дуже часті	Зорові феномени (фосфени)
	Часті	Помутніння зору
	Нечасті*	Диплопія
		Погіршення зору
З боку органа слуху та вестибулярного апарату	Нечасті	Вертиго
З боку серця	Часті	Брадикардія
		AV-блокада I ступеня (на ЕКГ — подовження інтервалу P–Q)
		Шлуночкова екстрасистолія
		Фібриляція передсердь
	Нечасті	Пальпітація, надшлуночкова екстрасистолія
	Рідкісні	AV-блокада II та III ступеня
		Синдром слабкості синусового вузла
З боку судин	Часті	Неконтрольований АТ
	Нечасті*	Артеріальна гіпотензія, можливо, пов’язана із брадикардією
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння	Нечасті	Диспное
З боку ШКТ	Нечасті	Нудота
		Запор
		Діарея
		Біль в абдомінальній ділянці*
З боку шкіри і підшкірної клітковини	Нечасті*	Ангіоедема
		Висипання
	Поодинокі*	Еритема
		Свербіж
		Кропив’янка
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини	Нечасті	М’язові спазми
Ускладнення загального характеру та реакції у місці введення	Нечасті*	Астенія, можливо, пов’язана із брадикардією
		Втома, можливо, пов’язана із брадикардією
	Поодинокі*	Нездужання, можливо, пов’язане із брадикардією
Лабораторні та інструментальні дані	Нечасті	Підвищення рівня креатиніну в крові
		Подовження інтервалу Q–Т на ЕКГ

*Побічні реакції виявлялися як за допомогою спонтанних повідомлень, так і протягом періоду післяреєстраційного застосування івабрадину, однак частота їх виникнення розрахована за даними клінічних досліджень.

Опис деяких побічних реакцій

Зорові феномени (фосфени) спостерігалися у 14,5% пацієнтів у вигляді тимчасового підвищення яскравості на обмеженій ділянці поля зору. Зазвичай їх виникнення зумовлене раптовою зміною інтенсивності світла. Фосфени також описують як ореол, декомпозицію зображення (стробоскопічні або калейдоскопічні ефекти), яскраві кольорові спалахи або багатократне зображення (персистенція сітківки). Фосфени виникають переважно протягом перших 2 міс лікування та можуть повторюватися пізніше. Повідомляли здебільшого про легку чи помірну інтенсивність фосфенів. Усі фосфени минали під час лікування або після його припинення, більшість (77,5%) зникали протягом терапії. Менше 1% пацієнтів змінили повсякденну діяльність або припинили лікування через виникнення фосфенів.

Брадикардія спостерігалася у 3,3% пацієнтів, особливо протягом перших 2–3 міс з початку лікування. Тяжку форму брадикардії з ЧСС ≤40 уд./хв мали 0,5% пацієнтів.

У дослідженні SIGNIFY фібриляція передсердь спостерігалася у 5,3% пацієнтів, які приймали івабрадин, порівняно із 3,8% пацієнтів групи плацебо. Зведений аналіз результатів усіх подвійних сліпих контрольованих клінічних досліджень ІІ/ІІІ фаз тривалістю щонайменше 3 міс за участю понад 40 тис. пацієнтів продемонстрував, що частота виникнення фібриляції передсердь становила 4,86% у осіб, які приймали івабрадин, порівняно з 4,08% у пацієнтів контрольної групи, що відповідає ВР 1,26 при 95% ДІ [1,15–1,39].

При погіршенні будь-якої побічної реакції, зазначеної у цій інструкції, або виникненні будь-якої іншої реакції на препарат, не зазначеної в цій інструкції, необхідно звернутися до лікаря.

передозування може призвести до тяжкої та тривалої брадикардії (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Тяжкі форми брадикардії потребують симптоматичної терапії у спеціалізованих закладах. У разі виникнення брадикардії з поганою гемодинамічною переносимістю можна розглянути доцільність застосування в/в β-стимулюючих засобів, таких як ізопреналін. У разі необхідності можна розглянути питання про тимчасове використання електрокардіостимулятора.

не потребує особливих умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Производитель: Гедеон Ріхтер, ВАТ, Угорщина

Регистрация: UA/17512/01/01 з 16.08.2019 по 16.08.2024

МНН: Івабрадин

Код АТХ:

(C) Лекарственные средства для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы

(C01) Препараты для лечения заболеваний сердца

(C01E) Другие препараты для лечения заболеваний сердца (кардиологические препараты)

(C01EB) Другие препараты для лечения заболеваний сердца (кардиологические препараты)

(C01EB17) Ивабрадин