Езомепразол табл. в/плів. обол. киш-розч. 20 мг блістер №7

діюча речовина: езомепразол;

1 таблетка містить 21,75 мг або 43,5 мг езомепразол магнію дигідрату, що еквівалентно 20 мг або 40 мг езомепразолу відповідно;

допоміжні речовини: основний бутильований метакрилатний сополімер, тальк, триетилцитрат, макроголу полі(вініловий спирт) сополімер, цукор сферичний, магнію стеарат, гідроксипропілцелюлоза, гліцерилмоностеарат 40-55, полісорбат 80, целюлоза мікрокристалічна, повідон, макрогол, кросповідон, натрію стеарилфумарат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), заліза оксиди (червоний, жовтий) (Е 172).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості:

для дозування 20 мг: світло-рожеві таблетки, вкриті оболонкою, двоопуклі, еліптичної форми;

для дозування 40 мг: рожеві таблетки, вкриті оболонкою, двоопуклі, еліптичної форми.

Фармакотерапевтична група

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса. Езомепразол. Код АТХ А02В С05.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який знижує секрецію шлункового соку завдяки специфічно направленому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонного насоса в парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Езомепразол є слабкою основою, він концентрується та переходить у активну форму у висококислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він інгібує фермент Н+К+-АТФазу – кислотний насос, а також пригнічує базальну та стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункового соку

Після перорального прийому 20 мг і 40 мг езомепразолу дія настає протягом години. Після повторного прийому 20 мг езомепразолу 1 раз на добу протягом 5 днів середній пік викиду кислоти після стимуляції пентагастрином зниж­ується на 90 % при визначенні цього показника через 6-7 годин після прийому дози на 5-й день.

Через 5 днів прийому езомепразолу по 20 мг і 40 мг перорально рівень рН шлунка був більшим 4 у середньому протягом 13 і 17 годин відповідно та більше 24 годин у пацієнтів із симптоматичним рефлюкс-езофагітом. Частка пацієнтів, у яких рівень рН шлунка був більшим 4 протягом 8, 12 і 16 годин після прийому 20 мг езомепразолу, становила відповідно 76 %, 54 % та 24 %. Відповідні пропорції для езомепразолу 40 мг становили 97 %, 92 % та 56 %.

При використанні AUC у якості непрямого показника плазмової концентрації, була показана залежність пригнічення секреції кислоти від експозиції препарату.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції кислоти

Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом 40 мг було успішним приблизно у 70 % хворих після 4 тижнів лікування та у 93 % – після 8 тижнів лікування.

Застосування езомепразолу 20 мг двічі на добу протягом одного тижня разом із відповідними антибіотиками призводило до успішної ерадикації Helicobacter pylori приблизно у 90 % хворих. Після такого лікування протягом одного тижня не було необхідності в проведенні подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для успішного загоєння виразки та усунення симптомів неускладненої виразки дванадцятипалої кишки.

За даними дослідження, застосування езомепразолу у пацієнтів з ендоскопічно підтвердженою кровотечею пептичної виразки через 3 дні лікування частота рецидиву кровотечі групи езомепразолу була значно меншою і становила 5,9 % порівняно з 10,3 % у групі прийому плацебо. Через 30 днів після лікування частота рецидиву кровотечі у групі прийому езомепразолу становила 7,7 %, а у групі прийому плацебо –13,6 %.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти

У період застосування антисекреторних препаратів концентрація гастрину в плазмі крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти. Хромогранін А (CgA) також підвищується в зв’язку зі зниженням шлункової кислотності.

Можливо, збільшення кількості ECL-клітин пов’язано з підвищенням рівня гастрину в плазмі крові, що спостерігалось у деяких пацієнтів при довготривалому застосуванні езомепразолу.

Були отримані повідомлення про декілька випадків підвищення частоти виникнення гранулярних кіст у шлунку при тривалому застосуванні антисекреторних препаратів. Ці явища є фізіологічним наслідком тривалого пригнічення секреції кислоти і мають доброякісний та оборотний характер.

Зниження кислотності шлункового соку внаслідок застосування будь-якого інгібітору протонної помпи збільшує у шлунку кількість бактерій, присутніх у гастроінтестинальному тракті в нормі. Лікування інгібіторами протонної помпи може призводити до підвищення ризику гастроінтестинальної інфекції, що спричинена, наприклад, Salmonella або Campylobacter та, у госпітальних хворих, можливо також Clostridium difficile.

Езомепразол був більш ефективним порівняно з ранітидином при лікуванні виразок шлунка у пацієнтів, які лікувалися НПЗЗ (нестероїдними протизапальними засобами), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Езомепразол був ефективним при профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів, які лікувалися НПЗЗ (у пацієнтів віком понад 60 років та/або з виразкою в анамнезі).

Фармакокінетика.

Абсорбція та розподіл

Езомепразол є кислотолабільним і застосовується перорально у формі гранул у кишковорозчинній оболонці. Конверсія в R-ізомер in vivo є незначною. Абсорбція езомепразолу відбувається швидко, пікові концентрації в плазмі крові досягаються приблизно через 1-2 години після прийому дози. Абсолютна біодоступність становить 64 % після разової дози 40 мг і зростає до 89 % після повторного прийому 1 раз на добу. Для 20 мг езомепразолу відповідні значення – 50 % і 68 %. Об’єм розподілу у здорових добровольців у стані рівноваги становить 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з протеїнами плазми.

Прийом їжі уповільнює та зменшує абсорбцію езомепразолу, однак це не впливає на ефект езомепразолу щодо кислотності у порожнині шлунка.

Метаболізм і виведення

Езомепразол повністю метаболізується за допомогою цитохромної системи Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2С19, що відповідає за виникнення гідрокси- і дезметилметаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від другої специфічної ізоформи, CYРЗА4, яка відповідає за виникнення езомепразолсульфону – головного метаболіту в плазмі крові.

Параметри, наведені нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів).

Загальний кліренс плазми крові становить близько 17 л/год після разової дози та близько 9 л/год після повторного прийому. Період напіввиведення з плазми становить близько 1,3 години після повторного прийому дози 1 раз на добу. Фармакокінетика езомепразолу вивчалась у дозах до 40 мг двічі на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і спричинює більше ніж дозопропорційні збільшення AUC після повторного застосування. Ці часозалежність та дозозалежність пояснюються зниженням метаболізму першого проходження та системним кліренсом, пов’язаним із пригніченням ферменту CYP2С19 езомепразолом та/або його сульфметаболітом. Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами доз без тенденції до кумуляції при прийомі препарату 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Близько 80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у формі метаболітів із сечею, інші – з фекаліями. Менше 1% вихідної лікарської речовини виявляється у сечі.

Особливі групи хворих

Приблизно 2,9±1,5 % популяції пацієнтів мають недостатність ферменту CYP2С19 (їх називають слабкими метаболізаторами). У цих осіб метаболізм езомепразолу здебільшого здійснюється CYРЗА4. Після повторного прийому 1 раз на добу 40 мг езомепразолу середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, у слабких метаболізаторів приблизно на 100 % вище, ніж в осіб з нормальним функціонуванням ферменту CYP2С19 (екстенсивних метаболізаторів). Середня пікова концентрація в плазмі крові збільшується приблизно на 60 %. Ці результати не мають жодного впливу на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів літнього віку (від 71 до 80 років).

Після разової дози езомепразолу 40 мг середнє значення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, у жінок на 30 % вище порівняно з чоловіками. Жодної різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Пацієнти з порушенням функції печінки та нирок

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою та помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, що призводить до збільшення площі, обмеженої кривою залежності концентрації в плазмі крові від часу, в 2 рази. Таким чином, максимальна доза для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки становить 20 мг. Езомепразол та його метаболіти не мають тенденції до кумуляції під час прийому препарату 1 раз на добу.

Досліджень за участю хворих із порушеною функцією нирок не проводилось. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, а не головної вихідної сполуки, змін метаболізму у хворих з порушенням функції нирок не очікується.

Педіатричні пацієнти

Діти 12-18 років: після багаторазового застосування 20 мг та 40 мг езомепразолу загальний вплив та час досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі у дітей віком 12-18 років був таким же, як у дорослих.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба:

• лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• тривала профілактика рецидивів у пацієнтів із вилікуваним езофагітом;
• симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Разом з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori:

• лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori;
• запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих на виразки, спричинені Helicobacter pylori.

Лікування та профілактика виразок, спричинених тривалим застосуванням нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ):

• лікування виразок, спричинених терапією НПЗЗ;
• профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів групи ризику у зв’язку з прийомом НПЗЗ.

Тривала профілактика повторної кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки після внутрішньовенного лікування.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Підвищена чутливість до езомепразолу, до заміщених бензимідазолів або до інших компонентів препарату.

Не можна застосовувати разом з нелфінавіром.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від pH

Знижена кислотність шлункового соку при застосуванні езомепразолу може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських речовин, якщо їх абсорбція залежить від кислотності шлункового соку.

Як й у випадку з іншими препаратами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися під час лікування езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на день) та дигоксину у здорових осіб підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % (у двох з десяти осіб – на 30 %). Про дигоксинову токсичність повідомлялося рідко. Але незважаючи на це, необхідно дотримуватися обережності при застосуванні езомепразолу у високих дозах пацієнтами літнього віку. Повинен бути посилений терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Відзначалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази (антиретровірусними препаратами). Клінічна значущість та механізми таких взаємодій не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом застосування омепразолу може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії, можливо, пов’язані з пригніченням CYP2C19. У разі застосування деяких антиретровірусних засобів, таких як атазанавір та нелфінавір, відмічалося зниження рівня останніх у сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Через це супутнє застосування омепразолу та таких препаратів, як атазанавір та нелфінавір, не рекомендується. Застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг та ритонавіром 100 мг у здорових добровольців спричиняло суттєве послаблення дії атазанавіру (приблизно 75 % зменшення AUC, Сmах, Cmin). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на ефективність атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (40 мг на добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг призводило до зменшення приблизно на 30 % експозиції атазанавіру порівняно з впливом, що спостерігався при застосуванні атазанавіру 300 мг/ритонавір 100 мг один раз на добу без застосування омепразолу. Одночасне застосування омепразолу (40 мг на добу) та нелфінавіру призводило до зниження середніх показників AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру, та зниження фармакологічної активності метаболіту M8. Повідомлялось про зниження сироваткових рівнів саквінавіру (що застосовувався одночасно з ритонавіром) протягом лікування омепразолом (40 мг на добу). Лікування омепразолом 20 мг на добу не впливало на експозицію дарунавіру і ампренавіру (при одночасному застосуванні з ритонавіром). Лікування езомепразолом 20 мг на добу не впливало на експозицію ампренавіру (з або без супутнього застосування ритонавіру). Лікування омепразолом у дозі 40 мг на добу не впливало на експозицію лопінавіру (при одночасному застосуванні з ритонавіром).

Зважаючи на подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу, не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром. Супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане.

Лікарські засоби, що метаболізуються СYР2С19

Езомепразол інгібує СYР2С19 – головний фермент, який метаболізує езомепразол. Тому при застосуванні езомепразолу в комбінації з препаратами, які метаболізуються СYР2С19 (такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн), концентрація цих препаратів у плазмі крові може бути підвищена, тому може бути необхідним зменшення їx дози. Цю обставину слід враховувати, особливо при призначенні езомепразолу «за потребою». Одночасне застосування 30 мг езомепразолу призводить до зниження кліренсу СYР2С19 субстрату діазепаму на 45 %. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу призводить до збільшення рівня фенітоїну в плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролювати концентрацію фенітоїну в плазмі крові при призначенні або відміні терапії езомепразолом. Застосування омепразолу (40 мг на добу) підвищувало рівні вориконазолу (субстрат CYP2C19) Cmax і AUCT.

У ході клінічних досліджень застосування 40 мг езомепразолу пацієнтами, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції був у межах норми. Однак після широкого впровадження препарату у медичну практику було декілька повідомлень про клінічно значуще збільшення часу коагуляції, тому при одночасному застосуванні езомепразолу та варфарину (або інших кумаринових дериватів) слід контролювати показники коагуляції.

Омепразол, як і езомепразол, діє як інгібітор CYP2C19. Застосування омепразолу у дозі 40 мг здоровими добровольцями під час дослідження призводило до збільшення Cmax та площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) для цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, та для одного з його активних метаболітів на 29 % та 69 % відповідно.

У здорових добровольців одночасне застосування 40 мг езомепразолу з цизапридом призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 % та збільшення часу напіввиведення (t1/2) на 31 %, але не відбувалося помітного збільшення пікового рівня цизаприду у плазмі крові. Помірно пролонгований QT-інтервал спостерігався після прийому цизаприду окремо і не збільшувався при подальшому застосуванні цизаприду у комбінації з езомепразолом.

Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

При одночасному короткотривалому застосуванні езомепразолу та напроксену або рофекоксибу клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій не відзначалося.

Результати досліджень у здорових осіб продемонстрували наявність фармакокінетичної (ФК)/ фармакодинамічної (ФД) взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/добова підтримуюча доза 75 мг) та езомепразолом (40 мг на добу перорально), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю у середньому на 40% та зменшення максимального пригнічення (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів в середньому на 14%.

У дослідженні за участі здорових осіб, у якому вивчали застосування клопідогрелю разом із комбінацією 20 мг езомепразолу та 81 мг ацетилсаліцилової кислоти у порівнянні із клопідогрелем у монорежимі, відзначали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40%. Проте, максимальна інгібуюча активність щодо (АТФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою у групах, де приймали клопідогрел окремо та клопідогрел + комбінація (езомепразол + ацетилсаліцилова кислота), що, напевне, пояснюється одночасним введенням низької дози ацетилсаліцилової кислоти.

Ряд обсерваційних та клінічних досліджень щодо ФК/ФД взаємодії продемонстрували суперечливі результати щодо того, чи підвищується ризик основних серцево-судинних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрел разом із ІПП. Як застереження, рекомендується уникати одночасного застосування клопідогрелю.

Механізм невідомий

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про підвищення рівню такролімусу в сироватці крові.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у крові у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. За необхідності введення метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну езомепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу.

Езомепразол метаболізується СYР2С19 i СYРЗА4. Одночасне застосування езомепразолу та інгібітору СYРЗА4 кларитроміцину (500 мг 2 рази на день) призводило до збільшення експозиції (AUC) езомепразолу вдвічі.

Одночасне застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору СYР2С19 та СYРЗА4 може призвести до збільшення експозиції езомепразолу більш ніж вдвічі. Воріконазол (інгібітор СYР2С19 та СYРЗА4) призводив до підвищення AUC омепразолу на 280 %. В таких ситуаціях корекція дози езомепразолу не завжди потрібна. Але корекція дози повинна проводитись пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або в випадку призначення довготривалого лікування.

Препарати, що індукують CYP2C19, CYP3A4 чи обидва ферменти (такі як рифампіцин чи трава звіробою), можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу у сироватці шляхом прискорення його метаболізму.

Особливості застосування

За наявності сигнальних симптомів (таких як виражене зменшення маси тіла, нудота, дисфагія, гематемезис або мелена) та у разі, коли виразка шлунка підозрюється або наявна, потрібно виключити злоякісність, оскільки застосування Езомепразолу може змінити симптоми та відстрочити визначення правильного діагнозу.

Пацієнти, які застосовують препарат протягом тривалого часу (особливо особи, які приймають його більше року), повинні знаходитися під регулярним наглядом.

Пацієнти, які застосовують препарат «за потреби», повинні повідомити лікаря у разі зміни характеру симптомів. При призначенні езомепразолу необхідно брати до уваги його взаємодію з іншими лікарськими засобами, які можуть впливати на концентрацію езомепразолу в плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori необхідно враховувати можливі лікарські взаємодії всіх компонентів потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, і необхідно враховувати його протипоказання та взаємодію (якщо застосовується потрійна терапія пацієнтам, які приймають одночасно з езомепразолом інші лікарські засоби, що метаболізуються CYP3A4, такі, наприклад, як цизаприд).

Застосування інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Не рекомендується супутньо застосовувати езомепразол та атазанавір (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельно наглядати за пацієнтами в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг з 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол, як і всі лікарські засоби, які інгібують секрецію кислоти, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) у зв'язку з гіпо- або ахлоргідрією. Це слід враховувати у пацієнтів зі зниженими запасами організму або факторами ризику зменшення всмоктування вітаміну В12 протягом довготривалої терапії.

Езомепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або наприкінці лікування езомепразолом, слід розглядати потенційно можливі взаємодії з препаратами, які метаболізуються CYP2C19. Спостерігається взаємодія між клопідогрелем і езомепразолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії»). Клінічна значущість цієї взаємодії – невизначена. В якості запобіжного заходу рекомендується уникати одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю.

Гіпомагніємія

Повідомлялося про випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які застосовували інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол, щонайменше протягом 3 місяців, або, в більшості випадків, протягом року. Можуть траплятися такі серйозні прояви гіпомагніємії як втома, тетанія, делірій, судоми , запаморочення і шлуночкові аритмії. Але останні можуть починатися зненацька та непомітно. Гіпомагніємія усувалась після проведення замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП. Пацієнтам, яким передбачається проведення тривалого курсу лікування або які приймають ІПП з дигоксином або лікарськими засобами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретиками), перед початком лікування ІПП і періодично під час лікування лікар повинен призначити вимірювання рівня магнію в крові.

Інгібітори протонної помпи, особливо при їх застосуванні у високих дозах і протягом тривалого часу (> 1 року), можуть помірно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястя або хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших відповідних факторів ризику. Обсерваційні дослідження дозволяють припустити, що інгібітори протонної помпи можуть збільшити загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякі випадки переломів з даних процентів можуть бути пов'язані з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком остеопорозу повинні проходити обстеження та отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій, а також повинні забезпечити надходження вітаміну D та кальцію в необхідній кількості.

Вплив на лабораторні тести

Збільшення рівня хромограніну A (CgA) може перешкодити дослідженню на нейроендокринні пухлини. Щоб уникнути отримання хибних результатів, принаймні за 5 днів до вимірювання CgA лікування езомепразолом необхідно зупинити. Якщо рівні CgA і гастрину не повертаються в діапазон еталонних значень після початкового виміру, вимірювання слід повторити через 14 днів після припинення застосування інгібітора протонної помпи.

Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)

Застосування інгібіторів протонної помпи пов'язані з дуже рідкісними випадками ПШЧВ. У разі виникнення пошкодження, особливо на відкритих сонцю ділянках шкіри, і якщо воно поєднується з артралгією, пацієнт повинен негайно звернутися за медичною допомогою до лікаря, має бути розглянуте питання зупинення прийому езомепразолу. ПШЧВ після попереднього лікування інгібіторами протонної помпи може збільшити ризик виникнення ПШЧВ при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, недостатньою абсорбцією глюкозо-галактози або недостатністю сахарази-ізомальтази не слід призначати цей препарат.

Таблетку Езомепразолу слід ковтати цілою, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетку не можна розжовувати або подрібнювати.

Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна рекомендувати розчинити таблетку у 100 мл негазованої води. Не можна використовувати ніякі інші рідини, оскільки вони можуть пошкодити кишковорозчинну оболонку. Воду у склянці слід збовтати, щоб таблетка розчинилася. Випити рідину з мікрогранулами одразу або протягом 30 хвилин. Слід набрати ще півсклянки води, ополоснути стінки водою та випити. Мікрогранули не слід розжовувати або дрібнити.

Пацієнтам, які мають труднощі з ковтанням, можна ввести таблетку через назогастральний зонд, попередньо розчинивши її у півсклянці негазованої води. Дуже важливо, щоб шприц і зонд для цієї процедури були відповідними.

Введення препарату через назогастральний зонд:

1. Покласти таблетку у відповідний шприц і заповнити його приблизно 25 мл води та 5 мл повітря. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води для запобігання утрудненню проходження мікрогранул через зонд.
2. Струшувати шприц протягом 2 хвилин, щоб таблетка розпалася.
3. Тримати шприц вертикально, наконечником догори, перевірити прохідність наконечника.
4. Прикласти шприц до зонда, утримуючи його вертикально.
5. Струсити шприц та перевернути його наконечником униз. Швидко ввести 5-10 мл рідини. Перевернути шприц після введення та знову струсити (шприц слід тримати вертикально, щоб не забити наконечник).
6. Перевернути шприц знову та ввести ще 5-10 мл рідини у зонд. Повторювати процедуру, поки шприц не стане пустим.
7. Для змивання будь-яких залишків препарату слід заповнити шприц 25 мл води та 5 мл повітря, струсити шприц, перевернути його та швидко ввести рідину. Для деяких зондів може знадобитися 50 мл води.

Дорослі та діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба

Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: 40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів. Додаткові 4 тижні рекомендуються для пацієнтів, у яких езофагіт не був вилікуваний або зберігаються його симптоми. 

Тривала профілактика рецидивів у пацієнтів із вилікуваним езофагітом: 20 мг 1 раз на добу.

Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби: 20 мг 1 раз на добу пацієнтам без езофагіту. Якщо контроль симптомів не досягається протягом 4 тижнів лікування, пацієнта потрібно обстежити. При усуненні симптомів подальший їх контроль може бути досягнутий при прийомі 20 мг 1 раз на добу. Для дорослих можна застосовувати схему «за потреби», яка передбачає прийом 20 мг один раз на добу. Пацієнтам, які застосовували НПЗЗ та у яких існує ризик розвитку виразок шлунка або дванадцятипалої кишки, подальший контроль симптомів з використанням схеми «за потреби» не рекомендований. 

Дорослі

У комбінації з антибактеріальними засобами для ерадикації Helicobacter pylori.

Ерадикація Helicobacter pylorі, пов’язаної з виразкою дванадцятипалої кишки: 20 мг Езомепразолу з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.

Запобігання рецидивам пептичних виразок у хворих на виразки, спричинені Helicobacter pylori: 20 мг Езомепразолу з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу протягом 7 днів.

Пацієнти, які потребують тривалого лікування нестероїдними протизапальними засобами.

Лікування виразок шлунка, асоційованих з лікуванням НПЗЗ: рекомендована доза – 20 мг 1 раз на день. Тривалість лікування становить 4–8 тижнів.

Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих з лікуванням НПЗЗ у пацієнтів групи ризику: рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на день.

Підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки після лікування препаратом Езомепразол, розчин для інфузій.

По 40 мг один раз на день протягом 4 тижнів. Періоду перорального застосування Езомепразолу має передувати терапія, спрямована на пригнічення кислотності, яка полягає у застосуванні Езомепразолу, розчину для інфузій, як інфузії протягом 30 хв з подальшою внутрішньовенною інфузією в дозі 8 мг/год протягом 3 днів (72 години).

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона: 40 мг 2 рази на добу. Дозування повинно бути підібране індивідуально, тривалість лікування визначається клінічними показаннями. Відповідно до отриманих клінічних даних, у більшості пацієнтів захворювання можна контролювати прийомом від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо доза перевищує 80 мг/добу, її потрібно розділити на два прийоми.

Діти віком від 12 років

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, пов'язаної з Helicobacter pylori: при виборі відповідної комбінованої терапії необхідно враховувати локальні настанови, що стосуються бактеріальної резистентності, тривалість лікування (зазвичай 7 днів, але в деяких випадках може бути подовжена до 14 днів) та відповідного застосування антибактеріальних засобів. Лікування повинно проводитись лікарем.

Вага	Доза
30-40 кг	Комбінація з 2 антибіотиками: 20 мг Езомепразолу, 750 мг амоксициліну та 7,5 мг/кг кларитроміцину застосовуються одночасно 2 рази на добу протягом 7 днів.
>40 кг	Комбінація з 2 антибіотиками: 20 мг Езомепразолу, 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину застосовуються одночасно 2 рази на добу протягом 7 днів.

Порушення функції нирок

Корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Через відсутність досвіду застосування Езомепразолу для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, таким хворим препарат слід призначати з обережністю (див. «Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки

Не потребують корекції дози пацієнти зі слабким та помірним порушенням функції печінки. Для пацієнтів із серйозними порушеннями функції печінки максимальна доза Езомепразолу не повинна перевищувати 20 мг (див. «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку

Корекція дози для пацієнтів літнього віку не потрібна.

Діти

Препарат не призначають дітям віком до 12 років.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, такі як гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

З боку метаболізму: периферичні набряки, гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка гіпомагніємія може корелювати з гіпокальціємією; гіпомагніємія також може бути пов’язана з гіпокаліємією.

Психічні розлади: безсоння, збудження, сплутаність свідомості, депресія, агресія, галюцинації.

З боку нервової системи: головний біль, слабкість, парестезія, сонливість, порушення смаку.

З боку органів зору: нечіткість зору.

З боку органів слуху: вертиго.

З боку дихальної системи: бронхоспазм.

З боку травлення: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання, сухість у роті,

стоматит, кандидоз ШКТ, мікроскопічний коліт, поліпи фундальних залоз (доброякісні).

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівнів печінкових ферментів, гепатит з або без жовтяниці, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.

З боку шкіри та м¢яких тканин: дерматит, свербіж, висип, кропив’янка, алопеція, фоточутливість, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, підгострий шкірний червоний вовчак.

З боку скелетно-м’язової системи: перелом стегна, зап’ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування»), артралгія, міалгія, м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит; у деяких пацієнтів одночасно повідомлялося про ниркову недостатність.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія.

Загальні порушення: слабкість, посилення потовиділення.

На сьогодні є дуже обмежені дані з передозування. Симптоми, описані при застосуванні 280 мг: шлунково-кишкові симптоми і слабкість. Разова доза 80 мг езомепразолу не спричиняла тяжких побічних ефектів. Специфічний антидот невідомий.

Езомепразол значною мірою зв'язується з білками плазми і тому не завжди діалізується. У разі передозування лікування повинно бути симптоматичним, а також слід застосовувати загальні підтримуючі заходи.

Клінічні дані щодо застосування езомепразолу для лікування вагітних обмежені. Хоча досліди на тваринах не показали прямого або опосередкованого негативного впливу на розвиток ембріона/плода, слід з обережністю призначати препарат вагітним.

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Не було проведено досліджень за участю жінок, які годують груддю. Тому езомепразол не слід застосовувати у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Не впливає.

Зберігати при температурі не вище 25 ?С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Термін придатності

2 роки.

Упаковка

По 7 таблеток у блістері. По 1 або 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник: Балканфарма-Дупниця АД для "Актавіс груп АТ" (Болгарія/Ісландія)

Фарм. група: Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса.

Реєстрація: UA/14202/01/01

МНН: Esomeprazole

Код АТХ:

(A) Лікарські засоби, що впливають на травну систему та обмін речовин

(A02) Препарати для лікування захворювань, пов`язаних з порушенням кислотності

(A02B) Препарати для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)

(A02BC) Інгібітори протонного насосу

(A02BC05) Езомепразол