Паміредин ліофіл. д/р-ну д/інф 90 мг фл. №1

діюча речовина: динатрію памідронат;

1 флакон містить 90 мг динатрію памідронату;

допоміжна речовина: маніт (Е 421).

Лікарська форма

Ліофілізат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок білого або майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група

Засоби, що впливають на структуру та мінералізацію кісток. Бісфосфонати. Кислота памідронова.

Код АТХ М05В A03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Динатрію памідронат – активна речовина препарату Паміредин – є сильнодіючим інгібітором резорбції кісткової тканини, яка здійснюється остеокластами.

Терапевтична активність памідронату пов’язана з його антиостеокластичною дією.

Динатрію памідронат у терапевтичних концентраціях інгібує резорбцію кісткової тканини, але при цьому не впливає на утворення кісткової тканини та процеси мінералізації. Вплив на метаболізм кісткової тканини здійснюється шляхом прямого антирезорбтивного ефекту біфосфонатів, зв’язаних з кістковою тканиною. Він безпосередньо зв’язується з фосфатом кальцію (гідроксіапатитом) і чинить інгібуючу дію на утворення і розчинення цього мінерального компонента кісткової тканини.

Памідронат пригнічує міграцію попередників остеокластів у кісткову тканину та їх перетворення на остеокласти, які спричиняють резорбцію кісток. Протидіє остеолізу, спричиненому злоякісними пухлинами, знижує вираженість гіперкальціємії в онкологічних хворих і спричинених нею клінічних проявів. 

У хворих із метастазами у кістки (переважно остеолітичного характеру) злоякісних пухлин і мієломною хворобою застосування памідронату запобігає або сповільнює розвиток змін кістяка та їх наслідків (переломи, компресія спинного мозку, гіперкальціємія, застосування променевої терапії і хірургічних втручань), знижує вираженість болю, спричиненого ураженням кісток. Разом зі стандартною протипухлинною терапією памідронат сповільнює розвиток кісткових метастазів, стабілізує існуючі зміни, сприяє розвитку у цих ділянках остеосклерозу.

Дія памідронату при кісткових метастазах і множинній мієломі.

Клінічні дослідження у хворих із кістковими метастазами, які супроводжувалися літичною активністю, та у хворих на множинну мієлому показали, що застосування памідронату знижувало вираженість гіперкальціємії, частоту патологічних переломів, кількість випадків, що потребують опромінювання кісток з метастазами, запобігало компресії спинного мозку.

При цьому знижувалася вираженість болю. При застосуванні комплексної протипухлинної терапії і памідронату були виявлені сповільнення прогресії кісткових метастазів, ознаки стабілізації процесу та склерозу у місцях ураження.

Дія памідронату при гіперкальціємії в онкологічних хворих.

При гіперкальціємії в онкологічних хворих застосування памідронату нормалізує вміст кальцію у плазмі крові через 3-7 діб від початку лікування, незалежно від типу пухлин і наявності метастазів. Вираженість ефекту нормалізації кальцію залежить від його початкової концентрації у плазмі крові. Застосування памідронату дозволяє полегшувати симптоми гіперкальціємії (анорексію, запаморочення, блювання, порушення розумової діяльності).

У більшості хворих на гіперкальціємію відзначається зневоднення, тому перед початком лікування необхідно відновити водний баланс.

Дія памідронату при хворобі Педжета.

Клінічна і біохімічна ремісія відзначалась при проведенні сцинтиграфії кісток, а також підтверджувалася зниженням рівня гідроксипроліну у сечі і лужної фосфатази у сироватці крові.

Фармакокінетика.

Концентрація памідронату у плазмі крові швидко зростає після початку інфузії і швидко спадає після завершення. Період напіввиведення з плазми крові становить 0,8 години, тому рівноважні концентрації памідронату досягаються при тривалості інфузії більше 2-3 годин. При внутрішньовенній інфузії 60 мг препарату, що триває більше 1 години, максимальна концентрація памідронату у плазмі крові становить близько 10 нмоль/мл. Таким чином, кумуляція памідронату у кістковій тканині не обмежена об'ємом цієї тканини, а залежить лише від сумарної дози введеного препарату. Зв'язування циркулюючого памідронату з білками плазми крові відносно незначне (близько 54 %) і підвищується у випадку патологічного збільшення вмісту кальцію у крові.

Після внутрішньовенної інфузії близько 20-55 % памідронової кислоти від отриманої дози виділяється із сечею протягом 72 годин у незміненому вигляді. Причому більша частина памідронату виводиться протягом 24 годин.

Остання кількість затримується в організмі на невизначений час. Накопичення памідронату у кістковій тканині не обмежено можливостями його сполучення і залежить лише від кумулятивної дози препарату.

Виведення памідронату із сечею має двофазний характер. Зв’язок памідронату з білками сироватки крові відносно невеликий (близько 54 %).

Вважаючи, що памідронат слід вводити 1 раз на місяць, накопичення препарату очікувати не доводиться.

• Метастази злоякісних пухлин у кістки та мієломна хвороба;
• гіперкальціємія, зумовлена злоякісними пухлинами;
• хвороба Педжета (деформуючий остеїт).

Підвищена чутливість до памідронової кислоти чи бісфосфонатів або інших компонентів, які входять до складу препарату; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну <30 мл/хв).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

При застосуванні памідронату з іншими протипухлинними препаратами взаємодії відзначено не було.

При сумісному використанні кальцитоніну та памідронату ефекти лікарських засобів сумуються і рівень кальцію у сироватці крові при гіперкальціємії знижується швидше.

Препарат не слід застосовувати разом з іншими бісфосфонатами.

З обережністю слід призначати Паміредин з іншими потенційно нефротоксичними препаратами.

У хворих на множинну мієлому ризик ниркової дисфункції, можливо, збільшений, якщо препарат застосовувати у комбінації з талідомідом.

Оскільки памідронат зв’язується з кістковою тканиною, теоретично він може перешкоджати проведенню сцинтиграфічного дослідження кісткової тканини.

Особливості щодо застосування

Паміредин не можна застосовувати у вигляді болюсних ін’єкцій, струминних внутрішньовенних інфузій, це може спричиняти місцеві запальні реакції. Рекомендовано повільне внутрішньовенне введення у стерильному 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % розчині глюкози.

Для приготування розчину препарату не застосовувати розчини, які містять кальцій.

Перед початком лікування Паміредином необхідне адекватне відновлення водного балансу та слід уникати надмірної гідратації організму протягом курсу лікування. Необхідно контролювати водний баланс організму (кількість сечі, масу тіла), баланс електролітів, вміст кальцію і фосфатів.

Введення розчину натрію хлориду, що використовується для приготування інфузійного розчину, може призводити до появи або посилення ознак серцевої недостатності (гострої лівошлуночкової або хронічної) у пацієнтів, які мають захворювання серця, особливо у пацієнтів літнього віку. Розвиток пропасниці (симптомів, що нагадують грип) також може спричиняти розвиток цього ускладнення.

У разі наявності анемії, лейкопенії, тромбоцитопенії слід регулярно проводити гематологічні дослідження.

У деяких випадках можливий розвиток слабко вираженої перехідної гіпокальціємії, особливо ризик підвищень у хворих, які перенесли хірургічне втручання на щитовидній залозі з приводу прихованого гіпопаратиреозу.

У деяких пацієнтів з гіперкальціємією, зумовленою злоякісними пухлинами, були спровоковані випадки судом через зміни в електролітному складі, пов'язані з цим захворюванням і з його ефективним лікуванням.

Тривалість лікувального ефекту може бути різною; при рецидивах гіперкальціємії слід проводити повторне лікування. Клінічний досвід свідчить, що препарат може стати менш ефективним при збільшені кількості курсів лікування.

Ниркова недостатність

Бісфосфонати пов’язують з токсичним впливом на нирки, який проявляється погіршанням функції нирок і потенційною нирковою недостатністю. У пацієнтів після прийому початкової або разової дози можливе погіршання функції нирок, яке прогресуватиме до ниркової недостатності і діалізу.

Препарат виділяється незміненим через нирки, тому ризик негативних реакцій з боку нирок, можливо, є більшим у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Ця рекомендація випливає з повідомлень про можливість погіршення функції нирок (навіть до розвитку ниркової недостатності) під час тривалого лікування динатрію памідронатом у пацієнтів із мієломною хворобою. Однак, оскільки у цих випадках відзначалося також прогресування основного захворювання та/або супутніх захворювань нирок, характер причинно-наслідкових взаємовідносин між погіршанням ниркової функції і застосуванням динатрію памідронату залишився нез’ясованим.

Рекомендується контролювати функцію нирок, періодично перевіряти показники лабораторних і клінічних досліджень, які свідчать про стан функції нирок, особливо при неодноразових курсах інфузій протягом тривалого часу та при захворюванні нирок в анамнезі. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну 30-90 мл/хв) препарат вводити зі швидкістю не більше 20 мг/год (90 мг за 4 години).

Добавки кальцію і вітаміну D

При відсутності гіперкальціємії пацієнтам з літичними метастазами в кістки, мієломою а також із хворобою Педжета для зниження ризику виникнення дефіциту кальцію або вітаміну D слід перорально призначати кальцій і вітамін D.

Остеонекроз щелепи

Остеонекроз щелепи (ОНЩ) виникає у пацієнтів, які хворіли на рак і приймали бісфосфонати. Багатьом із цих пацієнтів застосовували хіміотерапію та кортикостероїди. Більшість описаних випадків були пов’язані зі стоматологічними процедурами, наприклад, видаленням зубів, у багатьох пацієнтів відзначались ознаки локального інфекційного захворювання, включаючи остеомієліт. Пацієнтам, яким одночасно застосовується хіміотерапія і терапія кортикостероїдами, перед застосуванням бісфосфонатів слід провести стоматологічне обстеження із застосуванням профілактичних стоматологічних процедур. Цим пацієнтам, у разі можливості, слід уникати інвазивних стоматологічних процедур.

У постмаркетингових дослідженнях і медичній літературі збільшилася кількість повідомлень про ОНЩ, пов’язаний з типом пухлини (рак молочної залози, множинна мієлома) і стоматологічним статусом (видалення зубів, захворювання пародонта, локальні травми, включаючи травми, пов’язані з інсталяцією зубних протезів).

Якщо у пацієнтів під час терапії бісфосфонатами розвивається некроз щелепи, стоматологічна хірургія може погіршити стан. Але не існує даних про те, що припинення лікування бісфосфонатами зменшує ризик некрозу щелепи. У таких випадках слід керуватися клінічними висновками лікаря, що ґрунтується на індивідуальній оцінці користі/ризику.

М'язово-скелетний біль

Повідомлялося про виражений біль у кістках, суглобах і/або м’язах, який іноді призводив до непрацездатності у пацієнтів, які приймали бісфосфонати, у тому числі інфузії динатрію памідронату. Біль з’являвся у період від кількох діб до кількох місяців від початку прийому препарату. У більшості пацієнтів біль зникав після припинення лікування. У частини пацієнтів рецидив болю виникав після повторного введення у схему лікування динатрію памідронату або інших бісфосфонатів.

Печінкова недостатність

Клінічні дані застосування памідронату у хворих із тяжкими порушеннями функції печінки відсутні, тому надати спеціальні рекомендації таким хворим складно.

Атипові переломи стегнової кістки

Атипові підвертлюжні і діафізарні переломи стегнової кістки відзначалися при терапії бісфосфонатами, у першу чергу у пацієнтів, які отримують тривале лікування остеопорозу. Ці поперечні або короткі косі переломи можуть відбуватися у будь-якому місці вздовж стегна. Дані переломи мають місце після мінімальних травм або ж нетравматичних переломів, при цьому деякі пацієнти відчувають біль у стегні чи в паховій ділянці, часто даний перелом має видимі риси стресового перелому, після кількох тижнів – кількох місяців вони перетворюються у перелом стегна. Переломи часто двосторонні, тому контралатеральна стегнова кістка повинна бути досліджена у пацієнтів, які лікуються бісфосфонатами, які зазнали стегнових переломів. Також повідомлялося про погане загоєння цих переломів. Слід розглянути рішення про припинення бісфосфонатної терапії у хворих, в яких підозрюють виникнення атипових переломів стегнової кістки, враховуючи стан пацієнта, на основі індивідуальної оцінки ризику-користі.

Під час лікування бісфосфонатами пацієнти повинні повідомляти про будь-який біль у ділянці стегна, бедра або паху, і кожен пацієнт з такими симптомами повинен бути обстежений на наявність неповного перелому стегнової кістки.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Слід застерігати пацієнтів, що після інфузії Паміредином зрідка можуть розвинутися сонливість та/або запаморочення. У таких випадках рекомендується відмовитися від керування автомашиною, роботи з іншими потенційно небезпечними механізмами або від занять іншою діяльністю, яка може стати небезпечною внаслідок зниження швидкості реакції пацієнта.

Несумісність

Дослідження зі скляними флаконами, а також із ємкостями, виготовленими з полівінілхлориду та поліетилену (наповнених 0,9 % внутрішньовенним розчином натрію хлориду чи 5 % внутрішньовенним розчином глюкози) не показали ніякої несумісності з препаратом.

Для запобігання потенційній несумісності відновлений розчин препарату необхідно розчинити 0,9 % внутрішньовенним розчином натрію хлориду чи 5 % внутрішньовенним розчином глюкози. Відновлений розчин препарату не можна змішувати з розчинами, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера.

Паміредин призначати для повільного внутрішньовенного введення.

Рекомендації щодо дозування різняться у випадках гіперкальціємії при злоякісних пухлинах, літичних кісткових метастазах, множинній мієломі і хворобі Педжета.

Препарат заборонено застосовувати у вигляді болюсних ін’єкцій, його можна застосовувати тільки шляхом інфузій у сольових розчинах для внутрішньовенних введень, котрі не містять кальцію (у стерильному фізіологічному розчині або 5 % водному розчині глюкози). Для запобігання місцевим реакціям голку треба вводити у відносно велику вену.

Концентрація діючої речовини в інфузійному розчині не має перевищувати 90 мг/250 мл, а швидкість інфузії – не більше 60 мг/год (1 мг/хв). Тривалість інфузії – 2 години.

Рекомендація щодо дозування при гіперкальціємії в онкологічних хворих.

Рекомендована сумарна доза залежить від кількості кальцію у плазмі крові і вираженості гіперкальціємії. При цьому необхідне призначення 0,9 % розчину натрію хлориду для відновлення водного балансу організму. Дозу 90 мг вводять у 500 мл інфузійного розчину при швидкості не вище 22,5 мг/год.

Рекомендація щодо дозування при гіперкальціємії в онкологічних хворих

Вміст кальцію у сироватці крові		Сумарна доза, мг	Концентрація препарату у розчині, мг/мл	Максимальна швидкість інфузії, мг/год
ммоль/л	мг/%
До 3	До 12	15 або 30	15/125	22,5
			30/125	22,5
3-3,5	12-14	30 або 60	30/125	22,5
			60/250	22,5
3,5-4	14-16	60 або 90	60/250	22,5
			90/500	22,5
> 4,0	> 16	90	90/500	22,5

Зниження вмісту кальцію у крові відзначається протягом 24-48 годин після введення препарату, максимальний рівень зниження досягається через 3-7 діб.

Коли рівень кальцію не знижується протягом 2 діб, слід провести повторну інфузію.

Рекомендація щодо дозування при кісткових метастазах і множинній мієломі.

При лікуванні переважно літичних кісткових метастазів і множинної мієломи рекомендована одноразова інфузія препарату у дозі 90 мг 1 раз на місяць, а хворим, які отримують хіміотерапію з інтервалом 3 тижні, можна застосовувати препарат 1 раз на 3 тижні.

Рекомендація щодо дозування при кісткових метастазах і множинній мієломі

Патологія	Дозування	Концентрація препарату у розчині
Кісткові метастази	90 мг/2 год 1 раз у 3*-4 тижні	90 мг/250 мл
Множинна мієлома	90 мг/ 4 год 1 раз на місяць	90 мг/500 мл

*Для хворих, які отримують хіміотерапію, 1 раз у 3 тижні.

Рекомендація щодо дозування при хворобі Педжета.

Схема введення	Доза	Концентрація препарату у розчині	Швидкість введення
Схема 1 Сумарна доза 180 мг	30 мг 1 раз на тиждень протягом 6 тижнів	30 мг у 250-500 мл	15 мг/год
Схема 2 Сумарна доза 210 мг	1 раз у 2 тижні. Початкова доза (1 тиждень) 30 мг. Наступні дози (3, 5 і 7-й тиждень) – 60 мг.	30/60 мг у 250-500 мл	15 мг/год
Повторний курс Сумарна доза 180 мг	60 мг 1 раз у 2 тижні. Всього 3 інфузії.	60 мг в 500 мл	15 мг/год

Правило приготування розчину для ін’єкцій.

Суху речовину, що знаходиться у флаконі, спочатку треба розчинити у стерильній воді для ін’єкцій (10 мл). Речовина має розчинитися повністю, розчин – бути прозорим, без часток або осаду. Потім отриманий розчин додатково розчинити 0,9 % розчином хлористого натрію або 5 % водним розчином глюкози для внутрішньовенних введень. Розчин можна використовувати протягом 24 годин за умови збереження при кімнатній температурі  (15-30 °С). Однак для запобігання мікробіологічного забруднення бажано використати розчин одразу після розведення. Загальний час між відновленням, розведенням, зберіганням у холодильнику при температурі 2-8 ºС та застосуванням не має перевищувати 24 години.

Застосування для лікування пацієнтів із порушенням функції нирок.

Препарат не потрібно застосовувати для лікування хворих із тяжкими порушеннями функцій нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), за винятком випадків, що загрожують для життю – гіперкальціємії, зумовленої злоякісними пухлинами, де результат вищий за потенційний ризик.

Оскільки стосовно тяжкої ниркової недостатності наявні тільки обмежені фармакокінетичні дані, рекомендацій щодо доз препарату для цієї популяції пацієнтів надати не можна.

Як і при застосуванні інших внутрішньовенних бісфосфонатів, рекомендується контролювати функцію нирок, наприклад, визначати креатинін сироватки крові перед введенням кожної дози препарату. У пацієнтів з метастазами злоякісних пухлин у кістках, які отримують препарат, якщо є ознаки погіршання функції нирок, потрібно припинити терапію, поки функція нирок не повернеться на 10 % від початкового значення. Ця рекомендація основана на клінічних дослідженнях, в яких погіршення функції нирок було визначено як

• для пацієнтів з нормальним початковим креатиніном, збільшення його на 0,5 мг/дл;
• для пацієнтів з підвищеним початковим креатиніном, збільшення його на 1 мг/дл.

Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок інфузія не має перевищувати 90 мг/4 год (приблизно 20-22 мг/год).

Застосування для лікування пацієнтів із порушенням функції печінки.

Фармакокінетичні дослідження показали, що для пацієнтів з помірними порушеннями функції печінки корекція дози препарату не потрібна.

Діти

Безпека та ефективність препарату у дітей не встановлені.

Побічні реакції на препарат слабко виражені і є транзиторними. Найчастіші небажані реакції – безсимптомна гіпокальціємія та пропасниця (підвищення температури тіла на 1-2 градуси), які розвиваються у перші 48 годин після інфузії. Пропасниця зазвичай минає самостійно і не потребує лікування. Гострі грипоподібні реакції зустрічаються, як правило, при першій інфузії.

Місцеві запалення м'яких тканин у місці введення відбуваються часто, особливо при введенні високих доз.

В одному з досліджень порівнювалися побічні реакції при застосуванні золедронату (4 мг) та памідронату (90 мг); кількість мерехтінь передсердь була вищою в групі, яка приймала памідронат (12/556, 2,2 %), порівняно з дослідною групою, яка приймала золедронат (3/563, 0,5 %). Такий факт був виявлений при клінічних випробуваннях, у яких брали участь пацієнти з постменопаузним остеопорозом. Група пацієнтів, яка приймала золедронову кислоту (5 мг), мала вищий рівень мерехтіння передсердя порівняно з плацебо (1,3 % проти 0,6 %). Механізм виникнення мерехтінь передсердь невідомий.

У постмаркетинговий період були зареєстровані наступні реакції: атипові підвертлюжні та діафізарні переломи стегнової кістки (небажана реакція лікарських засобів класу бісфосфонатів).

Інфекції: у багатьох пацієнтів виникали ознаки локального інфекційного захворювання, включаючи остеомієліт, були повідомлення про загострення простого та оперізувального герпесу.

З боку крові: анемія, тромбоцитопенія, лімфоцитопенія, лейкопенія.

З боку імунної системи: анафілактичний шок, алергічні реакції, включаючи анафілактоїдні реакції, бронхоспазм/задишка, набряк Квінке.

З боку центральної нервової системи: симптоматична гіпокальціємія (парестезія, тетанія, м’язові спазми), головний біль, безсоння, сонливість, судоми, збудження, неспокій, запаморочення, летаргія, порушення орієнтації, зорові галюцинації, сплутаність свідомості.

З боку органів чуття: кон’юнктивіт, увеїт (ірит, іридоцикліт), склерит, епісклерит, ксантопсія, орбітальне запалення.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, ознаки лівошлуночкової недостатності (задишка, набряк легенів) або ознаки застійної серцевої недостатності (набряки), фібриляція передсердь.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: гострий респіраторний дистрес-синдром, інтерстиціальне захворювання легенів.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, анорексія, біль у животі, діарея, запор, гастрит, диспепсія.

З боку шкіри: висип, свербіж.

З боку скелетно-м’язової системи: транзиторний біль у кістках, артралгії, міалгії, генералізований біль, м'язові спазми, остеонекроз, насамперед щелепи, атипові підвертельні та діафізарні переломи стегнової кістки.

З боку нирок: гостра ниркова недостатність, фокальний сегментний гломерулосклероз, включаючи руйнівний варіант, нефротичний синдром, погіршання перебігу супутнього захворювання нирок, гематурія, розлади ниркових канальців, тубулоінтерстиціальний нефрит, гломерулонефропатія.

Загальні порушення: пропасниця і грипоподібні симптоми, які іноді супроводжуються нездужанням, ознобом, підвищеною втомлюваністю і припливами, у місці інфузії препарату – біль, почервоніння, набряклість, затвердіння, флебіт, тромбофлебіт, генералізований біль.

Біохімічні зміни: гіпокальціємія, гіпофосфатемія, гіпокаліємія, гіпомагніємія, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, зміни функціональних печінкових проб, підвищення концентрації сечовини в сироватці крові, гіперкаліємія, гіпернатріємія.

Багато з вищезазначених небажаних явищ можуть бути пов'язані з основним захворюванням.

Дуже рідко випадки остеонекрозу (в основному щелепи) були відзначені у пацієнтів, які лікувалися бісфосфонатами. Більшість звітів посилається на онкохворих, яким видаляли зуби чи проводилася інша щелепна хірургія. Імовірність остеонекрозу щелепи збільшується при наявності факторів ризику, включаючи діагноз раку, супровідної терапії (наприклад, хіміотерапії, радіотерапії, терапії кортикостероїдами) та супутніх захворювань (наприклад, анемії, коагулопатії, інфекції, попередніх захворювань ротової порожнини). Хоча причина не може бути визначена, краще уникати хірургічних втручань на щелепах, оскільки одужання може затягнутися. Випадки остеонекрозу щелепи, в основі яких лежать пухлини (прогресуючий рак молочної залози, множинна мієлома), зустрічаються частіше.

При застосуванні підвищеної дози препарату можливе виникнення транзиторної гіпокальціємії (парестезій, тетанії, артеріальної гіпотензії). У цьому випадку показане внутрішньовенне введення глюконату кальцію.

Клінічного досвіду, який би давав підстави рекомендувати застосування Паміридину у період вагітності, поки що немає. Тому цей препарат у період вагітності застосовувати не слід, за винятком випадків гіперкальціємії, що загрожує життю.

Жінкам, які проходять курс лікування препаратом Паміредин, необхідно відмовитися від годування груддю.

Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати високоефективні контрацептивні засоби у період лікування.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник: Фармасайнс Інк., Канада

Реєстрація: UA/4134/01/02

МНН: Pamidronic acid

Код АТХ:

(M) Лікарські засоби для лікування захворювань кістково-м`язової системи

(M05) Препарати для лікування захворювань кісток

(M05B) Препарати, що впливають на мінералізацію кісток

(M05BA) Біфосфонати

(M05BA03) Кислота памідронова