Вімпат р-н д/інф. 10 мг/мл фл. 20 мл №1

діюча речовина: lacosamide;

1 мл розчину для інфузій містить лакосаміду 10 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева розведена 10 %, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий та безбарвний розчин.

Фармакотерапевтична група

Інші протиепілептичні засоби. Код АТХ N03A X18.

Фармакологічні властивості

Механізм дії

Діюча речовина лакосамід (R-2-ацетамідо-N-бензил-3-метоксипропіонамід) – це функціоналізована амінокислота.

Точний механізм протиепілептичної дії лакосаміду не встановлений. В електрофізіологічних дослідженнях in vitro було показано, що лакосамід селективно посилює повільну інактивацію вольтаж-залежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації гіперзбудливих мембран нейронів.

Фармакодинаміка.

Протисудомна ефективність лакосаміду встановлена у різних дослідах на тваринах з парціальними і первинними генералізованими судомами та затримкою розвитку кіндлінгу (епілептогенез експериментальних тварин). У доклінічних дослідженнях лакосамід проявляв синергетичну або адитивну протисудомну дію у комбінації з леветирацетамом, карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатом, ламотриджином, топіраматом або габапентином.

Даних про ефективність монотерапії лакосамідом недостатньо.

Клінічна ефективність та безпека

Ефективність препарату Вімпат® як додаткової терапії у рекомендованих дозах (200 мг на добу та 400 мг на добу) була встановлена у ході трьох багатоцентрових, рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних досліджень тривалістю 12 тижнів. Ефективність 600 мг препарату на добу також була встановлена у ході контрольованих досліджень додаткової терапії, хоча ефективність цієї дози була такою ж, як і 400 мг на добу. Пацієнти гірше переносили цю дозу, тому що виникали побічні реакції з боку центральної нервової системи та шлунково-кишкового тракту. Таким чином, не рекомендовано призначати дозу 600 мг на добу. Максимальна рекомендована доза становить 400 мг на добу. Метою цих досліджень, в яких брало участь 1308 пацієнтів, які мали в анамнезі у середньому 23 роки парціальних нападів, було оцінити ефективність та безпеку лакосаміду при одночасному застосуванні з

1-3 іншими протиепілептичними препаратами для пацієнтів із неконтрольованими парціальними нападами як із вторинною генералізацією, так і без неї. Загалом відсоток пацієнтів, у яких на 50 % зменшилася частота появи нападів, становив 23 %, 34 % та 40 % при застосуванні плацебо, 200 мг та 400 мг лакосаміду на добу відповідно.

Достатніх даних щодо відміни супутнього протиепілептичного медикаментозного лікування з метою досягнення успіху завдяки монотерапії лакосамідом немає.

Фармакокінетику та безпеку застосування одноразової навантажувальної дози лакосаміду внутрішньовенно було визначено у багатоцентровому відкритому дослідженні з метою оцінки безпеки і переносимості раптового початку застосування лакосаміду за допомогою однієї навантажувальної дози внутрішньовенно (200 мг включно), а надалі 2 рази на добу, внутрішньо (що еквівалентно внутрішньовенній дозі) як додаткової терапії дорослих пацієнтів із парціальними судомами віком від 16 до 60 років.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після внутрішньовенного введення Cmax досягається наприкінці інфузії. Концентрація у плазмі крові зростає пропорційно до дози після перорального прийому (100-800 мг) та внутрішньовенного введення (50-300 мг).

Розподіл

Об’єм розподілу становить приблизно 0,6 л/кг, ступінь зв’язування з білками плазми крові – менше 15 %.

Біотрансформація

95 % дози виводиться нирками у незмінному стані (близько 40 % від дози) і у вигляді метаболітів (О-десметиловий метаболіт – менше 30 %). Частка полярної фракції у сечі (імовірно, похідні серину) становила приблизно 20 %, проте її виявляли у плазмі крові тільки у невеликих кількостях (0-2 %) у деяких пацієнтів. Невелика кількість інших метаболітів, виявлених у сечі, становить 0,5-2 %.

Метаболізм лакосаміду вивчений не повністю. Дані in vitro показують, що CYP2C9, CYP2C19, та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-десметилового метаболіту, але вклад одного з цих ізоферментів, як головного, не був підтверджений даними in vivo. Не було відзначено жодних клінічно значущих відмінностей впливу лакосаміду при порівнянні його фармакокінетики у сильних метаболізаторів (ЕМ, з функціонуючим СYР2С19) та слабких метаболізаторів (РМ, з недостатністю функціонування СYР2С19).

Крім того, дослідження взаємодії з омепразолом (інгібітор СYР2С19) показали відсутність клінічно значущих змін концентрації лакосаміду у плазмі крові, що свідчить про неістотну значущість цього шляху. Концентрація О-десметилового метаболіту у плазмі крові становить приблизно 15 % від концентрації лакосаміду. Цей метаболіт не має фармакологічної активності.

Виведення

Лакосамід виводиться із системного кровотоку шляхом ниркової екскреції і біотрансформації. Після перорального та внутрішньовенного введення радіоактивно міченого лакосаміду приблизно 95 % радіоактивності було виявлено у сечі та менше 0,5 % − у калі. Період напіввиведення незміненого препарату становить приблизно 13 годин. Фармакокінетика пропорційна до дози, не змінюється з часом і характеризується низькою між- та інтраіндивідуальною варіабельністю. При застосуванні 2 рази на добу рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 3 днів. Кумуляція супроводжується збільшенням концентрації у плазмі крові приблизно у 2 рази.

Застосування одноразової навантажувальної дози 200 мг наближає рівноважну концентрацію препарату у плазмі крові до такої, яку можна порівняти із застосуванням препарату внутрішньо у дозі 100 мг 2 рази на добу.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів

Стать

Клінічні дослідження показали, що стать не має клінічно значущого впливу на концентрацію лакосаміду у плазмі крові.

Порушення функції нирок

Значення AUC для лакосаміду збільшувалося приблизно на 30 % у пацієнтів із порушенням функції нирок слабкого та середнього ступеня та на 60 % у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок та у пацієнтів у термінальній стадії ниркових захворювань, що потребують гемодіалізу. Проте ці захворювання не впливають на Cmax.

Лакосамід ефективно виводиться з плазми крові при проведенні гемодіалізу. Через 4 години гемодіалізу AUC лакосаміду знижується приблизно на 50 %. Тому після проведення гемодіалізу рекомендовано збільшити дозу препарату. Вплив О-десметилового метаболіту зростає у кілька разів у пацієнтів із середнім та тяжким порушенням функції нирок. Якщо гемодіаліз у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності не проводився, ці значення безперервно зростали, що видно з аналізів, які проводили протягом 24 годин. Невідомо, чи збільшення впливу метаболіту препарату у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності може викликати появу побічних реакцій, проте не була виявлена жодна фармакологічна активність цього метаболіту.

Порушення функції печінки

У пацієнтів із порушенням функції печінки середнього ступеня (клас В за шкалою Чайлда–П’ю) було виявлено підвищену концентрацію лакосаміду (приблизно на 50 % вище AUCnorm). Підвищений вплив препарату частково спричинений зниженою функцією нирок у пацієнтів, які брали участь у дослідженні. Зниження нениркового кліренсу у пацієнтів, які брали участь у дослідженні, спричинило збільшення значень AUC лакосаміду на 20 %. Фармакокінетика лакосаміду у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалася.

Пацієнти літнього віку (від 65 років)

У ході досліджень, що проводили за участю жінок та чоловіків літнього віку та включали

4 пацієнтів віком від 75 років, рівень AUC становив приблизно на 30 та 50 % більше порівняно з пацієнтами молодого віку відповідно. Такий результат частково спричинений низькою масою тіла. Ця різниця становить 26 та 23 % відповідно при зведеній різниці маси тіла. Також спостерігалося зростання варіабельності впливу препарату на пацієнта. У ході цього дослідження було встановлено, що у пацієнтів літнього віку нирковий кліренс лакосаміду був лише трохи зниженим.

Загальну дозу препарату необхідно зменшувати тільки у разі зниження функції нирок.

Як допоміжна терапія для лікування парціальних судом, що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, у пацієнтів віком від 16 років з епілепсією у складі комплексної терапії.

Гіперчутливість до діючої речовини або до допоміжних речовин.

Атріовентрикулярна блокада II або III ступеня в анамнезі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лакосамід слід застосовувати обережно у поєднанні з препаратами, що спричиняють подовження інтервалу PR (наприклад, карбамазепіном, ламотриджином, прегабаліном) та антиаритмічними препаратами I класу. Проте у клінічних дослідженнях не було відзначено додаткового подовження інтервалу PR у хворих, які одночасно приймали лакосамід в комбінації з карбамазепіном або ламотриджином.

Дані in vitro

Загальні результати досліджень свідчать про низьку імовірність взаємодії лакосаміду з іншими препаратами. Дослідження in vitro показали, що лакосамід не індукує ферменти CYP1A2, 2B6 та 2C9 і не пригнічує CYP1A1, 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2D6 та 2E1 при таких концентраціях у плазмі крові, що застосовували в ході клінічних досліджень. Дослідження in vitro показали, що лакосамід не транспортується Р-глікопротеїном у кишечнику. Дані іn vitro свідчать, що CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення

О-десметилметаболіту.

Дані іn vivo

Іn vivo лакосамід не пригнічує та не індукує фермент CYP2C19 та CYРЗА4 клінічно значущим чином.

Лакосамід не впливав на AUC мідазоламу (метаболізується з участю CYP3A4, лакосамід застосовували у дозі 200 мг 2 рази на добу), але Cmax  мідазоламу була дещо підвищеною

(30 %). Лакосамід не впливав на фармакокінетику омепразолу (метаболізується з участю CYP2C19 та 3A4, лакосамід приймався у дозі 300 мг 2 рази на добу).

Інгібітор CYP2C19, омепразол (40 мг 1 раз на добу), не зумовлював клінічно значущих змін експозиції лакосаміду. Таким чином, малоймовірно, що помірно потужні інгібітори CYP2C19 впливатимуть на системну експозицію лакосаміду у клінічно значущому обсязі.

Рекомендується з обережністю одночасно застосовувати потужні інгібітори CYP2C9 (наприклад, флуконазол) та CYP3A4 (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, кларитроміцин), що може призводити до зростання системної експозиції лакосаміду. Такі взаємодії не встановлено in vivo, але їх імовірність ґрунтується на даних in vitro.

Потужні індуктори ферментів, такі як рифампіцин або звіробій (Hypericum perforatum), можуть спричинити помірне зниження системної концентрації лакосаміду. У зв’язку з цим при призначенні подібних препаратів або їх відміні слід бути обережними.

Протиепілептичні препарати

Лакосамід не спричиняв істотних змін концентрацій карбамазепіну та вальпроєвої кислоти у плазмі крові. У свою чергу, карбамазепін та вальпроєва кислота не впливали на рівень лакосаміду у плазмі крові. За даними фармакокінетичного аналізу популяції, супутня терапія іншими протиепілептичними засобами, що індукують ферменти (карбамазепіном, фенітоїном, фенобарбіталом у різних дозах), знижувала загальну системну експозицію лакосаміду на 25 %.

Пероральні контрацептиви

Не виявлено ознак значущої взаємодії між лакосамідом і пероральними контрацептивами етинілестрадіолом і левоноргестрелом. Лакосамід не впливав на концентрації прогестерону.

Інші

Лакосамід не впливав на фармакокінетику дигоксину. Клінічно значущої взаємодії лакосаміду та метформіну не виявлено.

Одночасне застосування варфарину з лакосамідом не виявило клінічно значущих результатів у фармакокінетиці та фармакодинаміці варфарину.

Хоча фармакокінетичні дані щодо взаємодії лакосаміду з алкоголем відсутні, не можна виключити фармакодинамічний ефект.

Ступінь зв’язування лакосаміду з білками низька, і становить менше 15 %. У зв’язку з цим клінічно значуща взаємодія з іншими препаратами, що зв’язуються з білками, малоймовірна.

Особливості застосування

Запаморочення

Лікування лакосамідом іноді супроводжується запамороченням, що може призвести до збільшення частоти випадкових ушкоджень та падіння. Тому пацієнтів слід попередити про можливий вплив препарату та рекомендувати бути обережними.

Серцевий ритм та провідність

У ході клінічних досліджень відзначали пролонгацію інтервалу PR під час прийому лакосаміду. Лакосамід слід застосовувати з обережністю пацієнтам із відомими порушеннями серцевої провідності або серйозними серцевими захворюваннями, а саме –інфарктом міокарда або серцевою недостатністю в анамнезі. З особливою обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам літнього віку, оскільки у них може бути підвищений ризик серцевих захворювань, або тоді, коли лакосамід слід застосовувати одночасно з препаратами, що спричиняють пролонгацію інтервалу PR.

Під час постреєстраційного моніторингу побічних явищ надходили повідомлення про атріовентрикулярну блокаду другого або вищого ступеня. У плацебо-контрольованих дослідженнях лакосаміду з участю пацієнтів з епілепсією не повідомлялося про фібриляцію або тріпотіння передсердь; однак такі повідомлення траплялись під час відкритих досліджень при епілепсії та у ході постреєстраційного моніторингу.

Пацієнтів необхідно ознайомити із симптомами атріовентрикулярної блокади другого чи вище ступенів (наприклад, повільний або нерегулярний пульс, сплутаність або втрата свідомості) та симптомами фібриляції та тріпотіння передсердь (наприклад, посилене серцебиття, швидкий або нерегулярний пульс, задишка). Пацієнтам слід звернутися за медичною допомогою у разі появи таких симптомів.

Суїцидальне мислення та поведінка

Суїцидальне мислення та поведінка спостерігалися у пацієнтів, які отримували протиепілептичні засоби при різних захворюваннях. Мета-аналіз рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних досліджень антиконвульсантів також продемонстрував незначне збільшення ризику появи суїцидального мислення та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, а наявні дані не виключають можливості збільшення ризику при застосуванні лакосаміду.

Таким чином, слід контролювати появу у пацієнтів ознак суїцидального мислення та поведінки і призначати, у разі необхідності, відповідне лікування. Слід рекомендувати пацієнтам та особам, які здійснюють нагляд за ними, у випадку появи ознак суїцидального мислення та поведінки звертатися за порадою до лікаря.

1 флакон препарату містить 2,6 ммоль (або 59,8 мг) натрію. Це необхідно враховувати при застосуванні пацієнтам, які дотримуються дієти з обмеженим вживанням солі.

Терапію лакосамідом можна розпочинати з перорального або внутрішньовенного застосування. Вімпат® у вигляді розчину для інфузій застосовувати як альтернативне лікування пацієнтам, яким тимчасово неможливо приймати препарат перорально.

Курс лікування лакосамідом для внутрішньовенного введення визначає лікар індивідуально. Рекомендовано застосування препарату внутрішньовенно 2 рази на добу протягом не довше 5 днів.

Вімпат® застосовувати внутрішньовенно 2 рази на добу.

Рекомендована початкова доза становить 50 мг 2 рази на добу (зазвичай 1 раз вранці та 1 раз ввечері). Через 1 тиждень дозу слід збільшити до 100 мг 2 рази на добу.

Застосування препарату також можна розпочати з одноразової навантажувальної дози – 200 мг, надалі, приблизно через 12 годин, застосовувати підтримуваючу дозу по 100 мг

2 рази на добу (200 мг/добу). Навантажувальну дозу можна застосовувати пацієнтам у тих випадках, коли лікар вважає, що швидке досягнення стійкої концентрації лакосаміду у плазмі крові та терапевтичний ефект гарантовані. Введення препарату необхідно здійснювати під наглядом лікаря, з урахуванням можливості підвищення частоти побічних реакцій з боку центральної нервової системи (див. розділ «Побічні реакції»). Введення навантажувальної дози не було вивчено при гострих станах, таких як епілептичний статус.

З урахуванням ефективності та переносимості підтримувальну дозу можна збільшувати кожного тижня по 50 мг 2 рази на добу до максимальної добової дози 400 мг/добу (200 мг

2 рази на добу).

Відміняти Вімпат® рекомендується поступово (знижуючи дозу на 200 мг на тиждень).

Метод введення

Не слід застосовувати препарат з механічними включеннями або зі зміненим кольором.

Хімічна та фізична стабільність препарату під час застосування зберігається протягом

24 годин при температурі до 25 °С, якщо продукт змішували з розчинниками, наведеними в розділі «Несумісність».

З мікробіологічної точки зору препарат слід використовувати негайно. Якщо препарат не використовується негайно, за час і умови зберігання відповідальність несе користувач (зазвичай це не більше 24 годин при температурі 2-8 °С). 

Розчин вводити внутрішньовенно протягом від 15 до 60 хвилин 2 рази на добу. Розчин можна вводити без додаткового розведення або можна розвести з натрію хлоридом 9 мг/мл (0,9 %) розчином для ін’єкцій, глюкозою 50 мг/мл (5 %) розчином для ін’єкцій, Рінгер-лактатом розчином для ін’єкцій.

При необхідності можна перейти з прийому препарату внутрішньо на внутрішньовенне введення без титрування дози і навпаки. При цьому не слід змінювати добову дозу і кратність застосування (2 рази на добу).

Особливі популяції

Застосування пацієнтам літнього віку (від 65 років)

Пацієнтам літнього віку зниження дози не потрібне. Досвід застосування лакосаміду пацієнтам літнього віку з епілепсією обмежений. Для пацієнтів літнього віку необхідно враховувати можливість вікового зниження ниркового кліренсу і підвищення рівня AUC (див. розділи «Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок» та «Фармакокінетика»).

Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок

Пацієнтам із легким порушенням функції нирок або помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Для пацієнтів із легким або помірним порушенням функції нирок можливе застосування навантажувальної дози (200 мг 1 раз), але надалі титрування дози (> 200 мг на добу) слід проводити з обережністю. Для хворих із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) та для пацієнтів із термінальною стадією ниркової хвороби рекомендується максимальна доза 250 мг/добу. Таким пацієнтам титрування дози слід проводити з обережністю. Якщо призначено навантажувальну дозу, одноразову початкову дозу – 100 мг на добу, з наступним застосуванням по 50 мг 2 рази на добу слід застосовувати протягом першого тижня.

Пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, рекомендується ввести додатково до 50 % розподіленої добової дози безпосередньо у кінці процедури. Лікування хворих із термінальною хворобою нирок слід проводити обережно, оскільки клінічний досвід застосування препарату таким пацієнтам невеликий і можливе накопичення метаболіту, що не має відомої фармакологічної активності.

Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки

Пацієнтам із легким порушенням функції нирок або помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Титрувати дозу таким пацієнтам слід з обережністю, враховуючи можливість супутнього порушення функції нирок. Застосування навантажувальної дози (200 мг) можливе, але надалі титрування дози (> 200 мг на добу) слід проводити з обережністю. Фармакокінетика лакосаміду не вивчалася у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. 

Застосування дітям

Препарат не рекомендується призначати дітям віком до 16 років, оскільки безпеку та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчали.

Діти

Застосовувати  препарат дітям віком до 16 років не рекомендується, оскільки безпеку

та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчали.

За узагальненими результатами плацебо-контрольованих клінічних досліджень як допоміжної терапії, в яких брали участь 1308 пацієнтів з парціальними нападами, 61,9 % пацієнтів, рандомізованих в групу лакосаміду, та 35,2 % пацієнтів, рандомізованих в групу плацебо, мали щонайменше 1 побічну реакцію. Найчастішими побічними реакціями були запаморочення, головний біль, нудота та диплопія. Побічні ефекти препарату найчастіше були незначними або помірно вираженими. Поява деяких з них була дозозалежною, і зменшення дози препарату призводило до їх полегшення. Частота та тяжкість побічних реакцій з боку центральної нервової системи та шлунково-кишкового тракту загалом зменшувалися через деякий час.

Застосування препарату в клінічних дослідженнях при появі побічних ефектів було припинено у 12,2 % випадків порівняно з 1,6 % при застосуванні плацебо. Найчастіше причиною припинення курсу лікування лакосамідом було запаморочення.

Частота побічних реакцій з боку центральної нервової системи (таких як запаморочення) може підвищуватися після застосування навантажувальної дози.

Нижче наведено побічні реакції, що були виявлені у ході клінічних досліджень та постреєстраційного моніторингу побічних реакцій. Частота побічних реакцій оцінювалась таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до < 1/10), нечасто (≥1/1000 до < 1/100), невідома частота (не може бути оцінена за наявними даними). У кожній групі побічні реакції наведені у порядку зменшення їх тяжкості.

З боку кровотворної системи: невідома частота – агранулоцитоз1.

З боку імунної системи: нечасто – медикаментозна гіперчутливість1; невідома частота – медикаментозна реакція з еозінофілією та симптомами ураження різних систем органів, МРЕССО) 1.

З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – порушення рівноваги, порушення координації, порушення пам’яті, когнітивний розлад, сонливість, тремор, ністагм, гіпостезія, дизартрія, порушення уваги, парестезія.

Психічні порушення: часто – депресія, стан сплутаної свідомості, безсоння1; нечасто – агресія1, ажитація1, ейфорічний настрій1, психотичний розлад1, спроба самогубства1, суїцидальне мислення1, галюцинації1.

З боку органів зору: дуже часто – диплопія; часто – затуманення зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго, шум у вухах.

З боку серця: нечасто – атріовентрикулярна блокада1, брадикардія1, фібриляція передсердь1, тріпотіння передсердь1.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – блювання, запор, метеоризм, диспепсія, сухість у роті, діарея.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – відхилення від норми функціональних показників печінки1.

З боку шкіри і підшкірних тканин: часто – свербіж, висипання1; нечасто – ангіоневротичний набряк1, кропив’янка1; невідома частота – синдром Стівенса-Джонсона1, токсичний епідермальний некроліз1.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто – м’язовий спазм.

Загальні порушення і реакції у місці введення препарату: часто – порушення ходи, астенія, підвищена втомлюваність, дратівливість, відчуття сп’яніння, подразнення2, біль або дискомфорт у місці ін’єкції2; нечасто – еритема2.

Травми, отруєння та ускладнення процедур: часто – падіння, тріщини шкіри, контузія.

Примітки:

1 побічні реакції, про які повідомлялося у постмаркетинговий період;

2 місцеві побічні ефекти, пов’язані із внутрішньовенним введенням.

Окремі побічні реакції

Застосування лакосаміду супроводжується дозозалежним подовженням інтервалу PR. Можливі небажані реакції, пов'язані з подовженням цього інтервалу (атріовентрикулярна блокада, непритомність, брадикардія).

У клінічних дослідженнях у пацієнтів з епілепсією атріовентикулярна блокада I ступеня спостерігається нечасто, у 0,7 %, та 0,5 % при дозі лакосаміду 200 мг та 600 мг відповідно та не спостерігається при дозі лакосаміду 400 мг та плацебо, у пацієнтів, які приймали лакосамід, атріовентикулярна блокада ІІ або вищого ступеня не спостерігалася. В той же час випадки атріовентикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня спостерігались у постреєстраційних дослідженнях.

У клінічних дослідженнях втрата свідомості виникала нечасто. При цьому частота її появи майже однакова у пацієнтів, які отримували лакосамід (0,1 %), та у пацієнтів, які отримували плацебо (0,3 %).

Під час короткострокових досліджень лакосаміду у хворих на епілепсію, про фібриляцію передсердь або тріпотіння не повідомлялось, однак обидва явища спостерігались у відкритих дослідженнях при епілепсії та в ході постреєстраційного моніторингу.

Відхилення від норми лабораторних показників

Відхилення від норми показників печінкової функції спостерігалися під час контрольованих досліджень лакосаміду з участю дорослих пацієнтів з нападами парціальних судом, які одночасно приймали від 1 до 3 протиепілептичних препаратів. Підвищення рівня АЛТ до

≥ 3 х ВМН розвинулося у 0,7 % (7/935) пацієнтів, які приймали лакосамід, та у 0 % (0/356) пацієнтів групи плацебо.

Поліорганні реакції гіперчутливості

Повідомлялося про поліорганні реакції гіперчутливості (також відомі як медикаментозна реакція з еозінофілією та симптомами ураження різних систем органів, МРЕССО) у пацієнтів, які приймали деякі протиепілептичні препарати. Ці реакції різнилися за проявами, але у типових випадках супроводжувалися гарячкою та висипаннями та асоціювалися з ураженням різних систем органів, які можуть включати або не включати гепатити або нефрити. Якщо існує підозра на поліорганну реакцію гіперчутливості, прийом лакосаміду слід припинити.

Діти

Частота, тип та тяжкість побічних реакцій у дітей віком від 16 років очікуються подібними до таких у дорослих. Безпека препарату у дітей віком до 16 років не вивчалася. Даних не існує.

Повідомлення щодо підозрюваних побічних реакцій

Повідомлення щодо підозрюваних побічних реакцій після отримання реєстраційного посвідчення є дуже важливим. Це дозволяє постійно спостерігати за співвідношенням користь/ризик препарату. Медичних працівників просять повідомляти про підозрілі побічні реакції.

Симптоми

У ході клінічних досліджень

Клінічно значущих відмінностей між типом побічних реакцій, що спостерігалися у пацієнтів у ході застосування надтерапевтичних доз та побічних реакцій пацієнтів, які застосовували терапевтичні дози, не відзначалося. 

Після прийому препарату у дозі 1200 мг/добу спостерігалися клінічні симптоми пов’язані з центральною нервовою системою (запаморочення) і шлунково-кишковим трактом (нудота, блювання) і минали після коригування дози. Найвища доза передозування, про яку повідомлялося у ході програми клінічної розробки, – прийом 12000 мг препарату разом із кількома іншими антиепілептичними препаратами у токсичних дозах (пацієнт перебував у комі з атріовентрікулярною блокадою; з часом його стан повністю відновився без виникнення стійких ускладнень).

Постреєстраційний період

Після гострого одноразового передозування лакосаміду у діапазоні дозування між 1000 мг і 12000 мг спостерігалися судоми (загальні тоніко-клонічні судоми, епілептичний статус) і порушення провідності серця. Зупинка серця (що призвела до летального наслідку) була зафіксована після гострого передозування лакосаміду у дозі 7000 мг у пацієнтів із ризиком серцево-судинних захворювань.

Лікування

Антидоту лакосаміду не існує. Лікування передозування включає загальні підтримувальні заходи і при необхідності гемодіаліз.

Вагітність

Ризик, пов’язаний з епілепсією і застосуванням протиепілетичних засобів загалом: у новонароджених дітей жінок з епілепсією частота вроджених вад у 2-3 рази вища, ніж у загальній популяції (приблизно 3 %). Комбінована протиепілептична терапія у вагітних жінок супроводжувалася збільшенням частоти вроджених вад у дітей, проте залишається незрозумілим, якою мірою це пов’язано з лікуванням та/або з самим захворюванням. Більше того, у період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки ускладнення хвороби може мати серйозні наслідки як для матері, так і для плода.

Ризик, пов’язаний із застосуванням лакосаміду: немає відповідних даних щодо застосування лакосаміду вагітним жінкам. У дослідженнях на тваринах (щурах та кролях) не виявлено тератогенних ефектів препарату, але спостерігалась ембріотоксичність при введенні препарату матері у токсичних дозах. Ризик для вагітних жінок невідомий. Лакосамід не слід застосовувати вагітним жінкам, за винятком тих випадків, коли лікування необхідне (якщо користь для матері явно перевищує ризик для плода та лише за призначенням лікаря). Якщо жінка планує вагітність, то необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату.

Годування груддю

Відомостей щодо екскреції лакосаміду у грудне молоко немає. У дослідженнях на тваринах підтверджено, що лакосамід проникає у молоко. Як застережний захід – слід припинити годування груддю на період лікування лакосамідом.

Фертильність

Негативний вплив на фертильність та репродуктивну функцію щурів жіночої та чоловічої статті не спостерігався у дозах, коли вміст речовини у плазмі крові (AUC) приблизно у 2 рази більший, ніж AUC плазми крові людини при застосуванні максимальної рекомендованої дози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Вімпат® може незначним або помірним чином впливати на здатність керувати автомобілем або користуватися складною технікою. Лікування цим препаратом може супроводжуватися розвитком запаморочення або затуманення зору. Відповідно, пацієнтам не рекомендується керувати автомобілем або працювати зі складною технікою, доки не буде з’ясована індивідуальна реакція пацієнта на прийом Вімпату®.

Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Термін придатності

3 роки.

Несумісність

Було встановлено, що препарат Вімпат®, розчин для інфузій не слід змішувати в одному інфузійному мішку з іншими лікарськими засобами, крім натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %), розчину для ін’єкцій, глюкози 50 мг/мл (5 %), розчину для ін’єкцій, лактатного розчину Рінгеру для ін’єкцій.

Упаковка

По 20 мл розчину для інфузій у флаконі з безбарвного скла, закупореному гумовою пробкою сірого кольору та обтиснутим алюмінієвим ковпачком, забезпеченим відривною пластиковою пломбою. По 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник: Ейсіка Фармасьютикалз ГмбХ для "ЮСБ Фарма ГмбХ", Німеччина

Фарм. група: Засоби, діючі на нервову систему. Протиепілептичні засоби. Інші протиепілептичні засоби. Топірамат.

Реєстрація: UA/10825/02/01

МНН: Lacosamide

Код АТХ:

(N) Засоби, що діють на нервову систему

(N03) Протиепілептичні препарати

(N03A) Протиепілептичні препарати

(N03AX) Інші протиепілептичні препарати

(N03AX18) Лакосамід