Вітоприл табл. 2,5 мг блистер №30

діюча речовина: лізиноприлу дигідрат;

1 таблетка 2,5 мг містить лізиноприлу дигідрату 2,723 мг у перерахувані на лізиноприл 2,5 мг; 1 таблетка 5 мг містить лізиноприлу дигідрату 5,445 мг у перерахуванні на лізиноприл 5 мг; 1 таблетка 10 мг містить лізиноприлу дигідрату 10,890 мг, у перерахуванні на лізиноприл 10 мг; 1 таблетка 20 мг містить лізиноприлу дигідрату 21,780 мг у перерахуванні на лізиноприл 20 мг; допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, маніт (Е 421).

Лікарська форма

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, двоопуклі таблетки з тисненням «2,5» або «5», або «10», або «20» з одного боку відповідно до дозування та рискою з обох боків (для дозувань 2,5 мг або 5 мг) та хрестоподібною рискою з обох боків (для дозувань 10 мг або 20 мг).

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), монокомпонентні.

Код АТХ С09А А03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Лізиноприл знижує рівень ангіотензину-ІІ і альдостерону у плазмі крові, одночасно підвищуючи концентрацію вазодилататора брадикініну. Лізиноприл спричиняє зниження периферичного судинного опору та артеріального тиску, хвилинний об’єм серця може збільшитися при незмінній частоті серцевих скорочень, також може посилитися нирковий кровообіг.

Артеріальний тиск починає знижуватися через 1 годину після прийому препарату внутрішньо, максимальний гіпотензивний ефект досягається через 6 годин. Тривалість дії лізиноприлу (близько 24 години) залежить від дози. При тривалому лікуванні ефективність препарату не знижується. При різкому припиненні лікування великих перепадів артеріального тиску (синдром відміни) не виникає.

Хоча первинна дія лізиноприлу пов’язана із системою ренін-ангіотензин-альдостерону, препарат ефективний і в разі артеріальної гіпертензії, яка протікає з низьким вмістом реніну.

Крім безпосереднього зниження артеріального тиску, Лізиноприл зменшує альбумінурію за рахунок змін гістології та гемодинаміки гломерулярного апарату нирок. У ході контрольованих випробувань у хворих на цукровий діабет не спостерігалося ні коливань рівня цукру в крові, ні почастішання гіпоглікемії.

Відіграє позитивну роль у відновленні функції ушкодженого ендотелію у хворих із гіперглікемією.

Фармакокінетика.

Всмоктування

При пероральному прийомі лізиноприлу пік концентрації в сироватці крові досягається приблизно через 7 годин. Зважаючи на кількість, що виділяється з сечею, середня швидкість всмоктування лізиноприлу становить приблизно 25 % при прийомі дози 5-80 мг. Варіабельність показників між пацієнтами може становити від 6 % до 60 %. Абсолютна біодоступність лізиноприлу зменшується приблизно до 16 % у пацієнтів з NYHA класу II-IV серцевої недостатності. Прийом їжі не впливає на всмоктування лізиноприлу.

Розподіл

Крім зв’язування з АПФ, лізиноприл не зв’язується з іншими білками сироватки крові. Як показують дослідження на тваринах, лізиноприл в невеликій кількості проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Виведення

Лізиноприл не зазнає метаболізму і виводиться винятково нирками в незміненому вигляді. Після збільшення дози ефективний період напіврозпаду становить 12,6 години. Кліренс лізиноприлу становить приблизно 50 мл/хв у здорових добровольців. Після виведення значної кількості вільної активної речовини слідує більш повільне виведення фракції, зв’язаної з АПФ.

Порушення функції печінки

У пацієнтів із цирозом печінки всмоктування лізиноприлу сповільнюється залежно від порушення функції печінки приблизно на 30 % (як визначено при виділенні з сечею). З іншого боку, його виведення зменшується і призводить до збільшення ефективності лізиноприлу на 50 %.

Порушення функції нирок

Порушення функції нирок зменшує виведення лізиноприлу, який виводиться нирками. Дане зменшення має клінічне значення тільки тоді, коли рівень гломерулярної фільтрації менше 30 мл/хв. Якщо кліренс креатиніну становить 30-80 мл/хв, середня площа під кривою збільшується тільки на 13 %. Якщо кліренс креатиніну становить від 5 до 30 мл/хв, незважаючи на це, середня площа під кривою збільшується в 4,5 раза порівняно з нормою. Лізиноприл можна видалити за допомогою діалізу.

Серцева недостатність

При наявності серцевої недостатності вплив лізиноприлу збільшується (AUC збільшується приблизно на 25 %). З іншого боку, абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно до 16 % у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Діти

Фармакокінетичний профіль лізиноприлу був досліджений у 29 пацієнтів у віці від 6 до 16 років, які страждають на артеріальну гіпертензію і у яких швидкість клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв/1,73 м2. При прийомі дози від 0,1 до 0,2 мг/кг стале значення концентрації лізиноприлу в плазмі крові, досягнуте протягом 6 годин, а також ступінь всмоктування, що ґрунтується на виведенні з сечею, становили приблизно 28 %. Значення відрізнялися від значень, отриманих у дорослих пацієнтів. Значення AUC і Cмакс у дітей у даному дослідженні збігаються зі значеннями, отриманими у дорослих.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів літнього віку рівень лізиноприлу, як правило, вищий через порушення функції нирок; AUC приблизно на 60 % вище, ніж у молодших пацієнтів.

• Артеріальна гіпертензія.
• Симптоматична серцева недостатність.
• Короткочасне (6 тижнів) лікування у складі комбінованої терапії гострого інфаркту міокарда (в перші 24 години) зі стабільною гемодинамікою.
• Лікування початкової нефропатії у пацієнтів, хворих на цукровий діабет II типу, з артеріальною гіпертензією.

• Гіперчутливість до лізиноприлу або до інших інгібіторів АПФ, або однієї зі складових препарату;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний і спадковий набряк Квінке;
• первинний гіперальдостеронізм;
• після трансплантації нирки;
• кардіогенний шок;
• гіповолемія;
• гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою (систолічний тиск нижче 90 мм рт.ст.);
• білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки;
• гостра ниркова недостатність з підвищеним тиском;
• тяжка серцева недостатність;
• тяжка артеріальна або реноваскулярна гіпертензія;
• аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями;
• пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л;
• одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN 69) при терміновому діалізі;
• період вагітності або годування груддю, жінки, які планують вагітність (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Діуретики

Як правило, сумісне з Вітоприлом застосування діуретиків підвищує антигіпертензивний ефект Вітоприлу. Особливо у тих пацієнтів, для яких терапію діуретиками розпочали нещодавно, іноді відзначається зниження артеріального тиску. Ризик симптоматичної гіпотензії протягом лікування лізиноприлом можна зменшити відміною діуретичних засобів перед початком терапії Вітоприлом.

Потрібно дуже обережно призначати препарат одночасно з діуретиками, особливо пацієнтам із захворюваннями нирок та людям літнього віку. Під час лікування потрібно слідкувати за артеріальним тиском та своєчасно контролювати рівень електролітів (калію, натрію, хлору, кальцію) та функціональних ниркових проб у плазмі крові.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або застосування препаратів калію

Після застосування калійзберігаючих діуретиків рівень калію продовжує підвищуватися, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Інгібітори АПФ сповільнюють виведення калію, спричинене діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретики на зразок спіронолактону, тріамтерену або амілориду, а також препарати калію та харчові добавки, що містять калій, можуть істотно підвищувати рівень сироваткового калію. У разі потреби застосування зазначених вище засобів при наявній гіпокаліємії слід проводити з особливою обережністю та під постійним контролем рівня сироваткового калію.

Антигіпертензивні засоби

При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами (блокатори α-, ß-адренорецепторів, антагоністи іонів кальцію, блокатори рецепторів ангіотензину-ІІ) потенціююється гіпотензивний ефект препарату.

При комбінованому застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами потрібно розпочинати лікування лізиноприлом з низьких доз та ретельно контролювати артеріальний тиск та пульс (не менше 3 разів на добу) та/або перебувати під наглядом лікаря.

Між різними представниками групи інгібіторів АПФ можлива перехресна чутливість.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу).

Довготривале застосування НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект лізиноприлу. НПЗЗ та інгібітори АПФ адитивно впливають на збільшення вмісту калію у сироватці крові, що може призвести до погіршення функції нирок. В окремих випадках може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з дегідратацією, хворих літнього віку.

Знеболювальні і протизапальні засоби (ацетилсаліцилова кислота, індометацин, тромболітики, ß -блокатори, нітрати).

Лізиноприл можна використовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, ß -блокаторами та/або нітратами.

Тромболітики

При сумісному застосуванні з тромболітиками (стрептокіназа, металізе, актилізе) існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Потрібно обережно призначати лізиноприл пацієнтам, яким вводили тромболітик упродовж 6-12 годин після введення останнього.

Пероральні гіпоглікемічні засоби (похідні сульфонілсечовини – метформін, бігуаніди – глібенкламід) та інсулін при сумісному застосуванні з лізиноприлом можуть посилювати гіпотензивний ефект у перші тижні комбінованої терапії.

При одночасному застосуванні з естрогенами, за рахунок затримки рідини в організмі, може зменшитися антигіпертензивна дія препарату.

Препарати літію

Терапія препаратами літію та іншими засобами, що прискорюють елімінацію натрію, може призвести до уповільнення виведення літію. Отже, під час застосування препаратів літію концентрація сироваткового літію має перебувати під постійним контролем.

Етанол

Інгібітори АПФ потенціюють ефект етанолу. Етанол підвищує артеріальний тиск, знижуючи ефект інгібіторів АПФ.

Анестетики, наркотичні та снодійні засоби

При застосуванні лізиноприлу із засобами для наркозу, міорелаксантами, що мають гіпотензивну дію, наркотичними аналгетиками, снодійними засобами та антидепресантами посилюється гіпотензивний ефект препарату.

У випадку одночасного застосування з анестетиками, що мають гіпотензивну дію, під час наркозу лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ, підвищуючи (вторинно) активність реніну плазми крові, що призводить до значних коливань артеріального тиску під час операції. Якщо після прийому лізиноприлу минуло менше 72 годин і є необхідність проведення анестезії, у предопераційному періоді або під час операції потрібно збільшити ОЦК, призначивши сольові колоїдні, кристалоїдні та плазмозамінюючі розчини.

Симпатоміметичні засоби

Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Супутнє застосування алопуринолу, препаратів, що пригнічують захисну реакцію організму (цитостатиків, імунодепресантів, системних глюкокортикоїдів) і прокаїнаміду підвищує ризик розвитку лейкопенії.

Антидіабетичні засоби.

Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижувальний ефект антидіабетичних засобів (інсуліни, оральні гіпоглікемічні засоби) з ризиком гіпоглікемії, особливо протягом першого тижня сумісної терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Антацидні засоби

Прийом антацидних засобів, колестераміну, сорбентів знижують всмоктування лізиноприлу зі шлунково-кишкового тракту, що може зменшити гіпотензивний ефект препарату. У випадку необхідності застосування сорбентів та антацидних засобів, останні потрібно прийняти за 1,5-2 години до застосування лізиноприлу.

Натрію хлорид

Знижує гіпотензивний ефект Вітоприлу і такий, що полегшує серцеву недостатність.

Препарати золота

При застосуванні ін’єкційних форм золота (наприклад, ауротіомалат натрію) можуть виникати нітриоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи почервоніння, нудоту, запаморочення, гіпотензію).

Цитостатики

При застосуванні з засобами, що мають мієлосупресивну дію, підвищується ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призводити до розвитку лейкопенії.

Діаліз

При проведенні діалізної терапії та одночасного застосування лізиноприлу існує ризик виникнення анафілактоїдних реакцій при використанні високопроточних поліакрилонітрильних металсульфонатних мембран (наприклад, AN 69).

Інше

Лізиноприл можна застосовувати з гліцеролтринітратом для внутрішньовенного або трансдермального використання.

При одночасному застосуванні лізиноприлу з дигоксином та нітратами клінічно значущих побічних реакцій не зареєстровано.

Особливості застосування

Розпочинати терапію Вітоприлом з приводу хронічної серцевої недостатності у стаціонарних умовах рекомендується таким категоріям пацієнтів:

• за умови комбінованої терапії діуретиків, особливо високими дозами (наприклад, фуросемідом у дозі понад 80 мг);
• із сольовим або об’ємним дефіцитом (з гіпонатріємією з рівнем натрію меншим за 130 мМоль/л або з гіповолемією);
• з наявною артеріальною гіпотензією;
• з нестабільною серцевою недостатністю;
• зі зниженою функцією нирок;
• при терапії високими дозами судинорозширювальних засобів;
• пацієнтам віком від 70 років.

Слід особливо контролювати концентрації електролітів сироватки крові і креатиніну, а також періодично проводити аналіз крові на початку терапії та у пацієнтів з групи високого ризику (пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів з дифузними захворюваннями), а також у пацієнтів, які приймають імунодепресанти, цитостатики, алопуринол і прокаїнамід.

Симптоматична гіпотензія

Вітоприл здатний, особливо одразу після прийому, спричиняти різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою гіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів із сольовим або об'ємним дефіцитом, спричиненим терапією діуретиками, низкосольовою дієтою, блюванням, діареєю або діалізом. Симптоматична гіпотензія відзначена головним чином у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю у поєднанні з нирковою недостатністю, що виникла в результаті цього або без такої, а також у пацієнтів, які одержують високі дози петльових діуретиків з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок.

Прийом Вітоприлу цим пацієнтам слід розпочинати під постійним контролем лікаря, бажано в умовах стаціонару, у низьких дозах і з ретельним коригуванням доз. Одночасно слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Рекомендується, якщо можливо, припинити терапію діуретиками.

Це повною мірою стосується хворих на стенокардію та церебральну ангіопатію, у яких різке зниження артеріального тиску загрожує інфарктом міокарда або інсультом.

У випадку розвитку гіпотензії пацієнта слід перевести у лежаче положення і, якщо це можливо, перорально або внутрішньовенно відкоригувати водний баланс. У разі розвитку асоційованої з гіпотензією брадикардії показане застосування атропіну. Після успішного лікування гіпотензії, спричиненої початковою дозою, залишається необхідність у ретельному корегуванні дози препарату. Якщо негостра артеріальна гіпотензія у пацієнтів із серцевою недостатністю стає симптоматичною, може виникнути необхідність у зниженні дози та/або відміні терапії діуретиками або Вітоприлом. У разі можливості терапію діуретичними засобами слід припинити за 2-3 дні до початку терапії Вітоприлом.

Розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії можливий у хворих із реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії після прийому початкової дози лізиноприлу.

Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для лікування лізиноприлом, однак може знадобитися тимчасова відміна препарату або зниження його дози.

Гіпотензія з гострим інфарктом міокарда

При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати терапію Вітоприлом, якщо через попереднє лікування судинорозширювальними препаратами існує ризик подальшого серйозного погіршення гемодинамічних показників. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском 100 мм рт. ст. і нижче або при наявності кардіогенного шоку. Протягом перших 3 днів після інфаркту дозування повинно бути зменшеним для пацієнтів із систолічним артеріальним тиском 120 мм рт. ст. або нижче. При систолічному артеріальнму тиску 100 мм рт. ст. або нижче підтримуючу дозу варто зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг. При гострому інфаркті міокарда прийом Вітоприлу може призводити до тяжкої гіпотензії. При стійкій гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст. протягом більш ніж 1 години) терапію лізиноприлом варто припинити.

Пацієнтам з тяжкою формою серцевої недостатності після гострого інфаркту міокарда Вітоприл слід призначати тільки у випадку стабільності гемодинамічного стану.

Стеноз устя аорти та мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Слід з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з перешкодою відтоку крові з лівого шлуночка. При гемодинамічно значущій обструкції Вітоприл протипоказаний.

Ниркова недостатність

Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (рівнем креатиніну нижче 30 мл/хв) і пацієнтам, які перебувають на діалізі, Вітоприл протипоказаний. Лізиноприл застосовувати з особливою обережністю пацієнтам зі зниженою функцією нирок. Пацієнти цієї групи потребують зменшення дози або подовження інтервалу між дозами.

Про розвиток ниркової недостатності на тлі терапії Вітоприлом повідомлялося в основному у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або наявною дисфункцією нирок (включаючи стеноз ниркової артерії). При своєчасному виявленні і відповідному лікуванні ниркова недостатність, спричинена терапією Вітоприлом, має тимчасовий оборотний характер.

У деяких пацієнтів з гіпертензією, не ускладненою клінічно вираженою дисфункцією нирок, відзначається підвищення рівня сечовини і креатиніну, спричинене сумісним застосуванням Вітоприлу та діуретиків. У цьому випадку можуть знадобитися зниження дози інгібітора АПФ або відміна діуретиків, а також розгляд можливої наявності невиявленого стенозу ниркової артерії.

Лікування гострого інфаркту міокарда Вітоприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, для якої властивий підвищений рівень креатиніну сироватки крові (вище 177 µмоль/л (2,0 мг/дл) та/або протеїнурією понад 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок протягом терапії Вітоприлом (кліренс креатиніну сироватки нижче 30 мл/хв або вдвічі збільшений рівень креатиніну сироватки крові при його визначенні до лікування), Вітоприл слід відмінити.

Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) лізиноприл слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу потрібно підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну в крові.

Первинний гіперальдостеронізм

У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Набряки тканин/ангіоневротичний набряк

Мають місце повідомлення про ангіоневротичні набряки обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, включаючи Вітоприл. Набряки можуть розвитися в будь-який час протягом курсу терапії. У таких випадках Вітоприл слід негайно відмінити, а пацієнт має перебувати під постійним лікарським контролем. У випадках набряку, обмеженого обличчям та губами, стабілізація стану хворого розпочинається і при відсутності лікування, але рекомендується призначення антигістамінних засобів, що полегшують симптоматику.

Пацієнтам з ангіоневротичними набряками в анамнезі, не асоційованими з терапією інгібіторами АПФ, властивий високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку при терапії інгібіторами АПФ.

Ангіоневротичні набряки язика, голосової щілини та гортані можуть мати характер, що загрожує життю. Негайні заходи включають підшкірне введення 0,3-0,5 мг адреналіну або повільне внутрішньовенне введення 0,1 мг адреналіну (відповідно до інструкції для медичного застосування) водночас із постійним контролем ЕКГ та артеріального тиску. Пацієнт підлягає госпіталізації. Протягом щонайменше 12-24 годин пацієнт повинен перебувати під постійним наглядом до моменту, коли з’явиться впевненість у повному зникненні симптоматики.

Артеріальна нирково-судинна гіпертензія/стеноз ниркової артерії

У пацієнтів з артеріальною нирково-судинною гіпертензією та наявним однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії застосування Вітоприлу призводить до ризику різкого зниження артеріального тиску і розвитку ниркової недостатності; ризик підвищується при сумісному застосуванні діуретиків. Навіть у пацієнтів з однобічним стенозом ниркової артерії ниркова недостатність може супроводжуватися лише незначною зміною показників креатиніну сироватки крові. Тому лікування таких хворих слід здійснювати у стаціонарі під пильним контролем лікаря, розпочинати з низької дози, а збільшення дози має бути поступовим і обережним. У перший тиждень терапії варто припинити лікування діуретиками і здійснювати моніторинг функції нирок.

Анафілактоїдні реакції у хворих, які знаходяться на гемодіалізі

Пацієнтам на тривалому гемодіалізі Вітоприл протипоказаний. При сумісному застосуванні Вітоприлу та полі(акрилнітрил, натрій-2-метилалілсульфонат)-високопроникної мембрани (наприклад, AN 69) при діалізі або гемофільтрації існує ризик реакції гіперчутливості (псевдоанафілактичної реакції) аж до розвитку шоку. Серед перших проявів анафілаксії − набряк обличчя, почервоніння шкіри, артеріальна гіпотензія та задишка. Симптоми розвиваються протягом кількох хвилин після початку гемодіалізу. Рекомендується використання інших мембран для діалізу або застосування інших лікарських засобів для лікування гіпертензії або серцевої недостатності міокарда.

ЛПНЩ-аферез десенсибілізація

При аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з декстрану сульфатом. Застосування інгібіторів АПФ може призвести до анафілактичних реакцій, які можуть загрожувати життю. Анафілактичні реакції, які загрожують життю (наприклад, зниження артеріального тиску, задишка, блювання, алергійні шкірні реакції) можуть також розвиватися при застосуванні Вітоприлу на тлі десенсибілізаційної терапії при укусах комах (наприклад, бджіл або ос).

При неминучості ЛПНЩ − аферезу або десенсибілізуючої терапії при укусах комах, Вітоприл слід тимчасово замінити іншим антигіпертензивним лікарським засобом (не інгібітором АПФ), який буде ефективним при недостатності міокарда.

Печінкова недостатність

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з розвитком холестатичної жовтяниці, що прогресує до фульмінантного некрозу та (іноді) летального наслідку. Механізм даної патології є невідомим. При розвитку жовтяниці чи підвищенні рівня печінкових ферментів у хворих, яким застосовують лікування Вітоприлом, слід припинити застосування даного препарату та провести відповідне лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, відзначали нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію. Нейтропенія рідко виникає у пацієнтів із нормальною функцією нирок і відсутністю інших ускладнюючих факторів. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні при відміні інгібітору АПФ. Лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з одним або кількома з наступних факторів: пацієнтам з колагенозом, при імуносупресивній терапії, пацієнтам, які отримують алопуринол або прокаїнамід, особливо на ранніх стадіях порушення функції нирок. У деяких із таких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекції, які не завжди піддавалися інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні лізиноприлу у таких пацієнтів рекомендується періодичний моніторинг білих клітин крові, а пацієнтів слід попередити про необхідність інформувати лікаря про будь-які ознаки інфікування.

Расова приналежність

Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри, ніж у європеоїдних хворих. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект Вітоприлу є менш вираженим унаслідок переважання низьких фракцій реніну.

Кашель

Відомі випадки появи кашлю у хворих, яким застосовували лікування Вітоприлом. Зазвичай кашель є непродуктивним, персистуючим та зникає після відміни прийому препарату. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід враховувати при диференціальному діагностуванні кашлю.

Оперативні втручання/анестезія

У пацієнтів при оперативному втручанні та анестезії засобами, що знижують артеріальний тиск, Вітоприл блокує утворення ангіотензину II внаслідок компенсації секреції реніну. Якщо гіпотензія є результатом дії цього механізму, її корекцію слід здійснювати за допомогою поповнення об’єму рідини.

Підвищений рівень калію у сироватці крові (гіперкаліємія)

У пацієнтів з наявною нирковою або серцевою недостатністю лікування Вітоприлом може спровокувати гіперкаліємію. Лікування калійзберігаючими діуретиками або препаратами калію як підтримуюча терапія не рекомендується, оскільки це може призвести до істотного підвищення сироваткового рівня калію в сироватці крові. Однак якщо показана терапія даними препаратами, рівень калію слід регулярно контролювати протягом усього курсу терапії.

Пацієнти літнього віку

Реакція на терапію інгібіторами АПФ у пацієнтів літнього віку, як встановлено, перевищує таку у молодших пацієнтів. Для пацієнтів віком від 65 років рекомендується нижча початкова доза (2,5 мг) Вітоприлу з постійним контролем артеріального тиску та ниркової функції.

Хворі на цукровий діабет

Хворим на цукровий діабет, які застосовують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, слід ретельно контролювати рівень глікемії протягом усього періоду лікування інгібіторами АПФ.

Літій

Не рекомендовано застосовувати Вітоприл у комбінації з літієм.

Застереження

У пацієнтів з групи високого ризику (пацієнтів із сольовим та/або водним дефіцитом, наприклад, після діалізу, блювання, діареї, що супроводжує терапію діуретичними засобами, а також у пацієнтів із серцевою недостатністю або ренальною гіпертензією) можливий розвиток тяжкої форми гіпотензії.

Таким чином, рекомендується компенсація сольового та об’ємного дефіциту перед початком лікування Вітоприлом та/або припинення терапії діуретиками за 2-3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ. У пацієнтів цієї групи терапію слід розпочинати з найменшої дози − 2,5 мг лізиноприлу 1 раз на добу вранці.

Цим пацієнтам необхідно перебувати під постійним медичним наглядом щонайменше 8 годин − переважно у стаціонарних умовах після прийому першої дози, а також після кожного підвищення дози Вітоприлу та/або діуретичних засобів, щоб уникнути неконтрольованого різкого зниження артеріального тиску. Це стосується також пацієнтів, хворих на стенокардію або цереброваскулярні оклюзійні порушення, у яких різке зниження артеріального тиску загрожує розвитком інфаркту міокарда або інсульту.

Для пацієнтів зі злоякісною артеріальною гіпертензією або тяжкою серцевою недостатністю розпочинати терапію Вітоприлом потрібно в умовах стаціонару.

У випадку переривання або припинення застосування препарату у пацієнтів з гіпертензією може знову підвищитись артеріальний тиск, а у пацієнтів із серцевою недостатністю можуть відновитися прояви недостатності.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Вивчення впливу препарату на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими потенційно небезпечними механізмами не проводили. Однак треба брати до уваги, що здатність керувати автотранспортом або іншими потенційно небезпечними механізмами, або працювати без надійної підтримки може бути порушена внаслідок можливого запаморочення та підвищеної втомлюваності.

Вітоприл рекомендовано застосовувати 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Їжа не впливає на абсорбцію лізиноприлу, тому лікарських засіб можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Дозування індивідуальне, його слід підбирати для кожного конкретного хворого залежно від значень артеріального тиску.

Вітоприл 2,5 мг та 5 мг можна розламати на дві рівні частини, Вітоприл 10 мг та 20 мг можна розламати на чотири рівні частини.

Лізиноприл можна застосовувати як монотерапію, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Артеріальна гіпертензія

Початкова доза. Хворим з артеріальною гіпертензією рекомендується розпочинати лікування з дози 10 мг на добу. У хворих з реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою гіпертензії після прийому початкової дози може значно зменшитися артеріальний тиск. Для таких хворих рекомендована початкова доза лізиноприлу становить 2,5-5 мг на добу, а терапію слід розпочинати під постійним наглядом лікаря. Застосування препарату при нирковій недостатності слід розпочинати з невеликої дози.

Підтримуюча доза. Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг, приймати 1 раз на добу. Деяким хворим для досягнення оптимального артеріального тиску необхідно від 2 до 4 тижнів терапії. У випадку, якщо не буде досягнутий задовільний терапевтичний ефект, дозу слід поступово збільшувати. Максимальна добова доза лізиноприлу, яку застосовували у довготривалих клінічних дослідженнях, становила 80 мг.

Дозування для хворих, які приймають діуретики

На початку лікування лізиноприлом може з’являтися симптоматична артеріальна гіпотензія, зазвичай частіше у хворих, котрі приймають діуретики. По можливості застосування діуретика слід припинити за 2-3 дні до початку лікування лізиноприлом. Хворим, яким неможливо припинити застосування діуретика, лікування лізиноприлом слід розпочинати з дози 5 мг на добу. У цьому разі після прийому першої дози рекомендується нагляд лікаря протягом декількох годин (максимальна дія досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія. Подальшу дозу слід підбирати залежно від артеріального тиску. У разі потреби можна знову розпочати застосування діуретика.

Дозування для хворих із порушенням функції нирок

Дозування для хворих із порушенням функції нирок слід підбирати на підставі значень кліренсу креатиніну, як вказано в таблиці.

Кліренс креатиніну, мл/хв	Початкова доза препарату, мг/добу
31-80	5-10
10-30	2,5-5
< 10 (включаючи хворих, які перебувають на діалізі)	2,5*

*Дозу і частоту застосування слід регулювати залежно від артеріального тиску.

Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.

Максимальна добова доза лізиноприлу – 40 мг.

Хронічна серцева недостатність

Хворим із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл слід приймати разом із діуретиками, у разі потреби – з дигіталісом або ß -блокаторами.

Початкова доза, яку необхідно приймати під контролем лікаря з метою визначення початкового впливу на артеріальний тиск, становить 2,5 мг на добу.

Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово протягом 2-4 тижнів до звичайної підтримуючої дози, яка найчастіше становить 5-20 мг 1 раз на добу, залежно від індивідуальної реакції пацієнта. Максимальна добова доза лізиноприлу – 35 мг.

Хворим із високим ризиком симптоматичної гіпотензії, тобто тим, у кого існує гіпонатріємія, або тим, хто приймав великі дози діуретиків, лікування лізиноприлом слід проводити під контролем функції нирок і рівня калію і натрію в сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда

Пацієнти повинні отримувати, відповідно до ситуації, стандартне рекомендоване лікування, таке як тромболітики, аспірин та ß -блокатори. Разом із лізиноприлом можна використовувати внутрішньовенно або трансдермально нітрогліцерин.

Початкова доза (перші 3 дні після інфаркту). Лікування лізиноприлом можна розпочинати протягом 24 годин з моменту виникнення симптомів у складі комплексної терапії інфаркту міокарда. Лізиноприл не можна приймати, якщо систолічний тиск ≤ 100 мм рт.ст.

Якщо необхідне застосування лізиноприлу у перші 24 години після інфаркту, початкова доза препарату повинна становити 5 мг на добу, через 24 години повторно призначити 5 мг, через 48 годин – 10 мг на добу. Надалі підтримуюча доза становить 10 мг на добу. Тривалість курсу лікування – 6 тижнів.

При низькому систолічному тиску (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших 3-х днів після інфаркту показане застосування низької дози (2,5 мг/добу), після чого, якщо дозволяє стан хворого, можна продовжити лікування більшою дозою.

Показанням для припинення лікування лізиноприлом є тривала артеріальна гіпотензія, коли через 1 годину після застосування препарату систолічний тиск залишається нижче 90 мм рт. ст.

Підтримуюча доза. Підтримуюча доза – 10 мг 1 раз на добу. Якщо виникає гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше або становить 100 мм рт. ст.), можна давати щоденну підтримуючу дозу 5 мг з тимчасовими зменшеннями до 2,5 мг, якщо необхідно. При тривалій гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст. упродовж більше 1 години), прийом лізиноприлу слід припинити.

Лікування має тривати 6 тижнів, після цього слід повторно оцінити стан пацієнта. Хворі, у яких розвиваються симптоми серцевої недостатності, повинні продовжити прийом лізиноприлу (див. «Дозування при серцевій недостатності»).

Ниркові ускладнення цукрового діабету

Добова доза лізиноприлу для хворих на цукровий діабет II типу з початковою стадією нефропатії, які страждають на артеріальну гіпертензію, становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності доза може бути збільшена до 20 мг 1 раз на добу, щоб досягти рівня діастолічного тиску нижче 90 мм рт. ст. у сидячому положенні. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати на підставі значень кліренсу креатиніну (див. вищенаведену таблицю).

Застосування пацієнтам із трансплантатом нирки

Не існує досвіду застосування лізиноприлу пацієнтам після пересадки нирки, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Діти

Лікарський засіб не застосовувати дітям.

При застосуванні препарату можливі нижченаведені побічні ефекти.

З боку лімфатичної системи та системи крові: зниження концентрацій гемоглобіну та гематокриту, пригнічення кістково-мозкового кровотворення, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворюваня.

З боку метаболізму: гіпоглікемія.

З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, зміни настрою, парестезія, розлади смаку (дисгевзія), розлади рівноваги, розлади сну, сплутаність свідомості, депресія, втрата свідомості, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичні порушення (включаючи гіпотензію), що супроводжуються запамороченням, слабкістю, порушенням зору та непритомністю, гострий інфаркт міокарда, цереброваскулярні порушення (як наслідок значного зниження тиску), відчуття посиленого серцебиття, тахікардія, феномен Рейно, синкопе, протеїнурія, артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю), інфаркт міокарда або інсульт (можливо, як вторинні явища до надлишкової гіпотензії у пацієнтів із великим ризиком).

При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, кардіогенний шок.

З боку респіраторної системи: кашель, риніт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, бронхіт, глосит.

З боку травного тракту та печінки: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, порушення травлення, сухість у роті, панкреатит, кишкова непрохідність, гепатит, холестатична чи гепатоцелюлярна жовтяниця, печінкова недостатність, ангіоневротичний набряк кишечнику, порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, реакції гіперчутливості/ангіоневротичні набряки, що вражають обличчя, губи, язик, гортань та/або кінцівки, кропив’янка, алопеція, псоріаз, підсилення потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона, ексудативна мультиформна еритема, шкірна псевдолімфома, шкірні реакції супроводжувалися пропасницею, міалгією, артралгією, васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом та/або позитивним аналізом на антинуклеарні антитіла (Ana-титром), підвищенням ШОЕ, висипаннями, фоточутливістю.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: дисфункція нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: ожиріння, астенія, артралгія/артрит, підвищена втомлюваність.

Результати біохімічних лабораторних показників: підвищення концентрації сечовини, креатиніну, ферментів печінки та калію в сироватці крові, підвищення білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія.

Залежно від тяжкості передозування можливий розвиток таких симптомів: тяжка гіпотензія, шок, брадикардія, водно-електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, гостра судинна недостатність, запаморочення, неспокій та кашель.

Звичайне лікування полягає у внутрішньовенному введенні сольового розчину. Лізиноприл, активна діюча речовина таблеток Вітоприл, видаляється з крові за допомогою гемодіалізу. Використання кардіостимулятора показане при стійкій до терапії брадикардії. Після передозування пацієнтові слід перебувати під постійним лікарським контролем, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Рекомендується постійний контроль з боку лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові). Якщо передозування мало місце нещодавно, слід вдатися до заходів, що запобігають всмоктуванню та сприяють виведенню препарату (промивання шлунка, застосування абсорбентів та натрію сульфату) протягом 30 хвилин після застосування лізиноприлу. Подальша терапія симптоматична.

Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Зберігати при температурі не вище 25 оС (для таблеток по 2,5 мг), не вище 30 оС (для таблеток по 5 мг, 10 мг та 20 мг) в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності

3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник: СТАДА Арцнайміттель АГ, Німеччина

Фарм. група: Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), монокомпонентні.

Реєстрація: UA/3886/01/01

МНН: Lisinopril

Код АТХ:

(C) Лікарські засоби для лікування захворювань серцево-судинної системи

(C09) Препарати, які вливають на ренін-ангіотензинову систему

(C09A) Інгібітори АПФ, прості

(C09AA) Інгібітори АПФ, прості

(C09AA03) Лізиноприл